fbpx

Ще на поминках по Єлені я здивувалась поведінці доньки. Так уже вона бігала із тими тарілками, так уже вона все робила і годила, що я її не впізнавала. Та все щебече мені “мамочко” і “мамусю”. І це та людина, яка зі мною не говорила і не віталась?

Ще на поминках по Єлені я здивувалась поведінці доньки. Так уже вона бігала із тими тарілками, так уже вона все робила і годила, що я її не впізнавала. Та все щебече мені “мамочко” і “мамусю”. І це та людина, яка зі мною не говорила і не віталась?

Двох дітей я маю, обох любила і голубила і виховувала однаково. Близнюки вони у мене, з колиски разом, та разом. Обом я однакові слова говорила, однакові цінності до голів владала, от тільки син і чув і слухав, а донка лиш головою кивала, як виявилось.

Син мій нині найперший помічник. Ще після школи пішов на заочне, і вийшов на роботу, бо дуже хотів допомогти мені. Сама я їх ростила, так він мені своє плече і підставив. А от донка не така. Моїй Галинці все мало і все трішки. Пішла до інституту і влаштовувала мені сцени, бо я не мала змоги придбати їй ні телефону дорогого, ні шубки, як у однокурсниць. Сама ж піде на підробіток який, так більше збитку, бо накрутить навертить, або ж так працює, що з половини дня на вихід попросять її.

От і з сусідко, Єленою, так вийшло. Добра старенька, яка мені допомагала свого часу із дітьми, виручала часто, була одинокою. П’ять років тому, як стала відчувати себе зле, так попросила мене її догледіти за житло. Ну звісно ж я погодилась. Скажу, що й так біля неї ходила б, бо та жінка мені багато добра зробила і свого часу я б і не впоралась без її помочі.

Злягла вона три роки тому. Саме мій син оженився, саме клопоти з онуком малим, а тут таке.

— Я вам допоможу, мамо. – каже мені невістка.

Орендували вони тоді квартиру від нас не так далеко, так приходила до мене невісточка щодня із малюком і чим могла підсобляла. А як мені не добре, чи занедужаю, чи на роботі що, так сама і йде і все біля Єлени робить із сином моїм.

— Тут одній людині важко впоратись, – казали.

Ну а Галя? Ой, Галя моя носа затуляла коли з квартири виходила, або коли я поверталась від Єлени. Вони із чоловіком у мене часто були, бо то з квартири їх попросили, то за оренду заплатити нічим, а то непорозуміння між ними, так вона в мене тижнями чекала, коли то її Стас буде просити свою Галю назад.

Просилась вона до мене жити зі свої чоловіком пів року тому. Бачте, роботи в них немає, за оренду платити нічим, треба виручати. Та я добре бачила, що то за життя у мене буде із ними, бо мирно в них тільки тоді, як когось вдома немає. А то все “гар” та “гир”. Відмовила я і вислухала від доньки багато про себе нового і цікавого. Виявилось, що я й мама не надто хороша, і не дбала про неї ніколи, і не любила і взагалі – соромно їй, що у неї така матір.

А як не стало Єлени, так і прибігла моя Галя. Та вже так із тарілками мені допомагає, та вже так витьохкує, що любо слухати. Я для неї і найрідніша, і найкраща, і взагалі – вона змінилась, і все зрозуміла.

Я думала, що подорослішала дитина моя, але ж де?

— Мамочко, – запитує у мене на кухні тихенько, – А ти нас впустиш у цю квартиру жити? Я при надії, твоєму онуку чужими кутками никати?

Ще й сорока днів по Єлені немає, а мені уже спокій лиш сниться. Не можу я ніяк зрозуміти, як мені бути і як вчинити вірно.

Ніби, як син і невістка на рівні зі мною біля Єлени ходили, хоч я нічого і не обіцяла і не просила в них помочі. Було би правильно їм цю двокімнатну віддати.

А з іншого боку – у мене двоє дітей. Ну як я одному все, а доньці нічого? Але ж і вона окрім отих тарілок більше нічого і не робила за три роки.

То як мені бути? Підкажіт, бо я вже й спати не можу. Як мені вчинити щоб, і вірно, і справедливо, і щоб діти на мене не мали жалю.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page