Та й я була певна в Марті, як в собі, що вона нікому не розкаже, а тим більше, моєму чоловікові.
Ми з Колею одружені п’ятнадцять років і між нами дуже теплі стосунки, він спішить додому, де його чекаю я, гарно одягнена і нафарбована, і десятирічна донечка-красуня. Я не тринькаю гроші, ми назбирали на власну квартиру і машину, тепер думаємо про дачу.
І всім моя родина не дає спокою, особливо вона стає Марті на язиці, коли у неї щось не виходить з чоловіками:
– Добре тобі, а я вже як не стараюся перед тими чоловіками, як не кручуся, а навіть ніхто мені не подякує за старання.
Я ж знаю Марту, вона приготує яєчню і зробить каву, і вимагає аби їй за це пів дня дякували. Що б вона сказала, коли це треба зробити тричі в день, при тому догодити і чоловікові, і свекрусі, яка до нас приходить, і ще й дитина має з’їсти. Як згадаю, як я з Лілею з ложкою бігала, то й досі мороз поза шкірою.
Але якось подруга вкотре розпиналася, якого вона заслуговує чоловіка, що я пирснула.
– Ти чого? Думаєш, я не варта мільйонера?
– Та варта, тільки давай вже думати на практиці, що тобі треба зробити, бо ти те й робиш, що в мріях літаєш. Марто, вся справа в сприйнятті себе. Зрозумій, що ти не принцеса і нема чого на принца надіятися. Тому й чоловіки від тебе йдуть, бо не розуміють, чому в тебе такі замашки.
– Жінка має себе цінувати! Тобі легко, у тебе все на блюдечку подано.
І ось ці слова мене й вивели з рівноваги. Ні, у мене все не просто, у мене й свекруха, яка мене не хотіла і всі п’ять років життя пиляла, чому я дітей не маю. Чоловік, який може з дрібниці таке роздмухати, що й дивитися на нього не хочеться. Дитина – то єдина моя віддушина. І всіх їх я маю тримати в думці, що я їх безмірно люблю і єдина моя мета в житті – їм догодити. Кому таке легко? Та ще й з моєю таємницею.
– Легко? Ти знаєш, на що я пішла аби зберегти родину? Знаєш, як мені було, коли свекруха запрошувала Миколиних колишніх до себе, поки він там був? Я не нила годинами, а робила!
– Та що ти такого робила?
– А от що!
І я розповіла, як втомилася ходити по перевірках, де всі казали, що я здорова, як стомилася від колючок від свекрухи, від напруження між нами з Миколою. І просто знайшла схожого чоловіка. І отримала те, про що всі мріяли – дитину.
Розповіла, як мене діймали докори сумління, як я боялася розкриття, як тепер стараюся бути хорошою господинею і дружиною, завжди на відмінно виглядати, щоб чоловік мною пишався. Як хочу спати до дванадцятої і закрутити на голові гульку з немитого волосся, купити пельмені і їсти з кетчупом і майонезом в розтягненій футболці.
Я не знаю чи то було для Марти сказано, я просто мала виговоритися.
І ось чоловік прийшов і вже мав привід не роздувати з мухи слона. Я пішла до мами з донькою і просто висиплялася за всі ці роки. Коли подумаю, що треба буде вернутися до колишнього життя, то мені аж дух спирає. Я знаю, що Микола мене перепросить і що мені тоді робити? Як би ви вчинили на моєму місці?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
