Невже свобода? Але треба дочекатися паперів на розлучення!
І замки змінити аби Славік не вернувся, він точно ключ взяв з собою.
Все у нас з Славком починалося мило і романтично, він уважно мене слухав. Розумів і співчував. Я раділа, що нарешті знайшла чуйного чоловіка, який бачить мою душу.
Тодішній мені тридцять п’ять здавалося вироком, я вже думала, що ніколи не знайду чоловіка для душі. А тут він! Уважний, акуратний і такий добрий!
Почали ми жити у моїй квартирі і славко й далі був уважним та добрим, але безробітним.
– Не хочу працювати за копійки. А вони ж знають, що зараз криза і спеціально й штрафи придумали і зарплату урізають!
– Звичайно, знайдеш іншу! Ти ж у мене найкращий спеціаліст!, – я була переконана, що мого ідеального Славка всі недооцінюють, а колеги хочуть аби він за них робив їхню ж роботи.
Користуються, що Славко надто добрий…
Пройшов рік, а чоловік не виходив з хати, все шукав роботу, а попутно грав в комп’ютерні ігри!
Я приходила з роботи, йшла в магазин, готувала вечерю, а Слвако… мив за собою тарілку з таким виглядом, наче робить мені величезну послугу!
Я все ще надіялася, що чоловік знайде роботу і у нас все буде добре.
Так, він ходив на співбесіди, але або його не брали, або брали на нижчу посаду і нижчу зарплату і це його обурювало.
– З моєї освітою! Моїм досвідом! Та як вони сміють!!!
– Так, ти в мене найкращий, – говорила втомлено я, щоб Славко ще й до мене не причепився і не корчив з себе ображеного, бо тоді мені приходилося просити в нього вибачення і він міг ще місяць не шукати роботу, бо я не мала права йому про це нагадувати, я ж його образила…
Якось пролетіло п’ять років…
Я вже не переживала за те аби його образити, сама виганяла його до матері, але він не йшов. Прилип до мене, як реп’ях і все.
Я сварюся, а він дивиться на мене такими очима, ну просто аж злість бере – ні вигнати, ні лишити!
На роботі у мене теж завали, прийшла нова співробітниця, яка випитувала, хто з чоловіків має добру зарплатню та гарну машину.
– А якщо він одружений, – бовкнула я цій особі.
– Жінка не стінка – посунеться, – зареготала та.
Ми всі з дівчатами переглянулися, ось як значить… дівчата вирішили тримати своїх чоловіків подалі від цієї Люди, а я задумалася…
– Ой, мій Славко отримав нову посаду, точно поїдемо в Буковель підвищення святкувати, – почала щебетати я.
І про нову машину, і про вищу зарплату, і про те, який він у мене чудовий… Просила Люду прийти і принести мені якісь документи, далі у мене виникали якісь справи і я мусила бігти та лишала їх наодинці…
А Славко включав весь свій розуміючий вигляд і вміння слухати… Не знаю чи Людмила купилася на мої слова чи її справді причарував Славко, але з кожним днем вона приходила до мене все частіше вже без причини. Славко сяяв від відчуття власної неймовірності, а я чекала.
За три місяці Славко переїхав до Людмили!
Не знаю, що він їй там казав про свою зарплату і роботу, і де ділася машина, але думаю, Людмила надіялася, що після поділу майна, вона все матиме – і квартиру, і неіснуючу машину.
На роботі мені всі співчували. А я й виду не подавала, що мені зовсім не сумно, а що я сама хочу Людмилі пристойний могорич поставити за своє звільнення.
Папери Славко підписав швидко і гордо… Мовляв, ось як мене люблять, а ти ще наплачешся…
Я не плачу, а от Людмилу звільнили з роботи – шеф довідався про нашу ситуацію і не захотів мати в колективі такі відносини.
Тепер Людмила сама до мене телефонує та приходить, вимагає забрати назад Славка.
– Ти ж сама його захотіла, а тепер їж не обляпайся!, – кажу їй щаслива я.
Фото Ярослава Романюка
