— Що, на дурику і оцет солодкий? – дивлячись на сестру запитала Олена, – Ну так, ти ж його не сама заробляла, на все готове прийшла. Можна й пити, правда?
Аліна почервоніла. Їй і справді життєво необхідно було щодня випивати з водичкою і медом отой оцет яблучний. Власне, для неї тітка його і купувала, але її донці Олені байдуже.
Як тільки оця сирітка у їхньому домі з’явилась, Олену ніби підмінили. Ходила за двоюрідною сестрою і у рота буквально заглядала, кожну крихту тій рахувала. А ось коли тітка Валя повернулась знову у Італію і залишила двох дівчат на одинці – взагалі втратила сором.
— Ти чого світло у своїй кімнаті ввімкнула? А, ну так, це ж не з твої кишені оплата, можна і не економити.
Сама Олена мала двадцять шість років і не мала ні роботи, ні особистого життя. Тітка Валя їхала на заробітки тільки для того, аби допомогти донці вивчитись і зібрати гроші на квартиру, а та усе ніяк документи зібрати не могла, все чекала коли ж мама їй на власний дім заробить.
А Аліночка сиротою залишилась відколи бабуся у засвіти пішла. Тітка Валя сімнадцятирічну племінницю одразу до себе забрала і дуже до неї прихильною була. Речі їй нові купила і кімнату облаштувала. Оленці перед від’їздом наказувала сестру не ображати, а в усьому допомагати, але де там? Та лиш і чекала аби мама поїхала.
Одного дня так уже дійняла сестра Алінку, що та у чому була до холодного бабиного дому пішла. Наламала хмизу і дровець якихось назбирала, протопила плиту і там ночувати залишилась. Наступного ранку прокинувшись вранці побачила крізь вікно дивну картину – сусідський собака розтягував по подвір’ї якісь речі із сумки. Виявилось, що її . Олена поночі усі її речі у торбах через паркан покидала, а далі як собі сестро хочеш.
Щось уже таке та Олена тітці Валі наговорила, що та лиш повідомлення прислала: « Мені за тебе соромно. Не очікувала такого від тебе. Сподіваюсь, життя навчить тебе, як потрібно себе поводити з тими, хто до тебе добрий».
∗ ∗ ∗
Двадцять років минуло. Долею Алінки ніхто з її родини і не цікавився, доки не знайшла Олена її в одній із соцмереж. Справжня пані. Живе аж у Канаді. У них із чоловіком власний готель невеличкий. Оленка ні хвилинки не сумнівалась, одразу накатала повідомлення де жалілась на те, як їй живеться погано: мама недужа, роботи нормальної немає, квартплата захмарна.
— Ти ж у нас, сестро жила? Ми тебе годували, одягали – віддячуй.
Через два тижні прийшла величезна посилка з Канади. Важка, ледь дотягнула її Оленка до будинку. Уява малювала райдужні перспективи, а коли розпакувала – оніміла.
У ящичку були складені акуратно запаковані, аби в дорозі не пошкодились, пляшки яблучного оцту…
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головна картинка – pexels.
