fbpx
Історії з життя
– Що? – сплеснула в долоні його мати. – То ти, замість того, аби вчитися, аби вибитися в люди, вирішив собі ярмо накинути? Чи ти, сину, зовсім глузд втратив? Встигнеш ще женитися. А зараз тобі про науку думати треба. Чи ми з батьком ото даремно працювали коло того господарства, на тій землі, аби тоді дати освіту?

Іринка зустрічалася з Романом з першого курсу інституту. Разом на парах, разом в бібліотеці, разом у парк чи кінотеатр. Тому усі – і друзі, і викладачі – були переконані, що закохані ось-ось одружаться.

Тим більше, що наближався випускний, коли їм, вчорашнім студентам, мали вручити дипломи, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Ірцю, мені запропонували йти в аспірантуру, – Роман вбіг у кімнату гуртожитку, де жила кохана з подругою, без стуку. – А заодно і роботу на факультеті.

– Як добре! – дівчина радісно заплескала в долоні. – Не даремно наш декан каже, що з тебе буде вчений. Отож, я буду дружиною спершу кандидата наук, тоді доцента, а тоді – й професора…

Однак планам Ірини не судилося здійснитися. Наступного дня Роман поїхав до батьків, аби поділитися з ними радісною звісткою. А заодно і сказати, що вирішив одружитися.

– Що? – сплеснула в долоні його мати. – То ти, замість того, аби вчитися, аби вибитися в люди, вирішив собі ярмо накинути? Чи ти, сину, зовсім глузд втратив? Встигнеш ще женитися. А зараз тобі про науку думати треба. Чи ми з батьком ото даремно працювали коло того господарства, на тій землі, аби тоді дати освіту?

До матері підключився і батько. Відтак до столиці Роман повернувся зовсім іншим.

– Що трапилося, Ромчику? – кинулася до нього дівчина. – Ти сам не свій. Може, батьки вже знайшли для тебе іншу наречену?

– Та не шукали вони мені нікого, – гримнув на неї хлопець. – Мати взагалі каже, що мені ще рано женитися.

– Тобто? – Ірина не могла повірити в те, що почула. – Як це рано одружуватися? А нічкувати зі мною не рано було?

– Ну, я ж тебе силою не тягнув, – огризнувся Роман, навіть не зауваживши, що після його слів кохана почала плакати. – А тому ніхто нікому нічого не винен.

– А як же наша дитина?

– Яка ще дитина? – голос Романа став холодним. – Нагуляла, а на мене хочеш вчепити?

– Ромо, як ти можеш? Ромо! – і Іринка вибігла з кімнати.

Тим часом юнак і сам швидко зрозумів, що наговорив зайвого. Бо знав, що він був першим в Іринки, знав, що вона щиро його кохала. І він її любив. І мріяли обоє, як одружаться, будуть разом. Він кинувся було за нею, та враз зупинився. «Що там вона казала про дитину? – думки ледве встигали одна за одною. – Виходить, при надії і мріє якнайшвидше одружитися. То я буду батьком? А аспірантура? А майбутнє вченого?»

Він згадав слова матері і батька – і залишився сидіти в кімнаті. А наступного дня, почувши, що Ірина вже забрала диплом і поїхала, радісно зітхнув: не буде отих зайвих розмов, дорікань, звинувачень. Зрештою, його попереду чекає майбутнє видатного вченого, як запевняли декан факультету і мати з батьком.

Минули роки. Одного ранку Олег із дружиною та дітьми саме снідали, коли приїхала мама Ірини.

– Як вчасно ви приїхали, – зять щиро любив свою тещу, тому обняв-поцілував і пішов приготувати їй каву і принести ще одну тарілку та столові прибори. – Моя кохана дружина такі смачні налисники приготувала. Ну прямо як ваші!

– Ну, я відчула аромат налисників і вирішила приїхати на сніданок, – в тон йому відповіла теща, виймаючи з сумок різні пакунки. – А це вам гостинчиків привезла.

Після сніданку Ірина з чоловіком вирішили поїхати на ринок – потрібно було купити дітям на літо обновки.

– А заодно і тобі купимо красиве платтячко, – мовив Олег. – Ти в мене красуня і повинна мати красиві речі.

На ринку було велелюдно. Ірина швидко вибрала речі для дітей, опісля – купила для коханого дві нові модні сорочки, а тоді пішли шукати щось для неї. Олег щиро кохав свою дружину і хотів порадувати її обновками. Він дякував долі за той день, коли зустрів її в парку – заплакану, з червоними очима і у відчаї.

– І чому така красуня плаче? – запитав, підійшовши ближче.

– Вибачте, але це вас не стосується, – відповіла тоді вона і відвернулася.

– Та ні, стосується, – твердо мовив він. – Я не хочу, щоб ви плакали. Можливо, вас хтось образив?

Вже за якихось пів години він усе знав. Про Романа, про те, як він кинув свою кохану при надії. Про те, що вона у відчаї. Тож кинувся її втішати.

– Якщо до другого йде наречена, то ще не відомо, кому пощастило, – перефразував слова пісні. – Я впевнений, що вашому нареченому, який пішов до іншої, точно не пощастить.

А через два місяці вони розписалися. Тож маленька Марічка з’явилася на світ в повній сім’ї, а родичі навіть казали, що вона така подібна на свого тата Олега. Через три роки лелека приніс маленького Назарка. Ірина почувалася щасливою. І дякувала Богу за Олега, за діточок. Вона все рідше згадувала Романа, хоча інколи й цікаво було – як же склалася його доля. Одногрупниця якось розповіла, що він одружився з донькою проректора, і його кар’єра стрімко пішла вгору.

– Скупилися і тепер поїдемо купимо торт до чаю, – говорив Олег.

– Та ні, мама привезла пиріг, – відповіла Ірина. – Я бачила, як вона виймала з сумки. Ой!

Вона не могла повірити своїм очам. Робота ринку наближалася до завершення, тому ряди стрімко порожніли. Біля прилавків вже активно прибирали двоє чоловіків. В одному із них, який якось мляво розмахував віником, Ірина впізнала Романа.

– Що сталося? – захвилювався Олег.

– Та ні, все гаразд, здалося, – відповіла Ірина. В голові в неї роїлися сотні запитань, відповіді на які вона не знала.

Насправді все виявилося просто. Роман таки дійсно одружився з донькою проректора, який всіляко просував свого зятя. Однак, поки чоловік трудився над науковими працями, його дружина розважалася. А через декілька років, забравши дітей, виїхала в Ізраїль до іншого. У Романа почалася затяжна чорна смуга, під час якої він став заглядати в чарчину. Згодом втратив роботу, а заодно – і всі перспективи, які йому пророкували в науковому світі.

З часом, щоб мати якусь копійчину на їжу, пішов працювати на ринок. А вечорами часто діставав фото Ірини – і картав себе за те, що власними руками зруйнував своє щастя. Бо ж зрозумів, що тільки вона по-справжньому кохала його.

Автор – Ксенія Фірковська.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook