Голос баби Юстини лунав на ціле подвір’я і на пів вулиці, вона сиділа на лавці біля горіха і пильно дивилася чи правильно зять косить траву:
– Та що ти так її високо береш наче скубаєш? Як потім загрібати? Ти до коси подивися та поклепли… Як то не вмієш? Ти ж хлопець з села? Вже сорокарічний хлопець? Тим більше вже треба роботу знати, а не оцей мені брак на городі робити! Не що то є в місті з дивана та до холодильника…
Далі баба посунула на город, де онучка полола цибулю.
– Ти що таке робиш? Ти добре не бачиш? Ага, добре… То чого ти мені всі морквини повитягувала?
Спеціально, щоб шкоду зробити? А це – бур’ян, а ти його лишаєш біля цибулі! Як це «спина пече»? Та я в твої роки і в колгоспі і в городі робила! А як дали нам власне поле, то я тачками каміння виорювала та виносила і нічого не пекло! Молодь пішла… Важче телефону тримати в руках не можуть…
Проте, найбільше діставалося доньці.
– Що ти, Галю, тут таке мені наколотила? То хіба борщ? Як це ти воду з кістки злила? Як це жирне? То якісь помиї, а не борщ! Так, має бути пів пальця смальцю! То ти ще й постіль не замочила? А що ж ти дві години робила? Так, і води треба наносити, і попрати, і пополокати. А що ти геть забула, яка в селі робота? Ти дивися, як ти в місті розманіжилася! Як це тобі не треба городу? А їсти ви що будете все з хімією? Я вже бачу, як вас від тієї хімії рознесло!
Баба не замовкала цілий день. То зять не так обертає сіно, треба з холодка винести, а він там і залишив.
Донька постіль попрала як-небудь, он жовта і сусіди будуть дивитися і байдуже, що то було пране руками.
– Я в твої роки виварювала! Сморід був на всю хату, але моя постіль аж очі різала. А це що? Насипала порошків і вони тобі сильно допомогли?
Онучка була шпетна, що не хотіла йти збирати смородину та малину.
– Як це маленькі ягоди? То тобі не в магазині на хімії, а натуральні і солоденькі! Взимку перші при застуді! А ви все куповане та куповане! Ти якою дружиною будеш, якщо нічого не розумієш? От матері твоїй зараз скажу, як вона тебе виховує до життя.
Далі Юстина говорила доньці, якою має бути дівчина господинею та як виглядати.
– Я тебе такого не вчила! А ти що своїй доньці в голову вкладаєш? Як вона жити буде? Ти хоч трохи головою думай!
На обід старенька зморилася за всім слідкувати і лягла спати.
Родина втомлена сіла під хату в тіні і заговорила між собою.
– Мати твоя вже геть слів не добирає! З кожним роком все гірша і гірша стає! В мене таке враження, що мені сім років і я знову в селі маю свиням мішок грушок назбирати, бо тато такого дасть…
– А що мені робити?, – відповідала Галя,- Вона ж села ні ногою не хоче їхати, а сама вже така безпомічна, що з палицею ходить. Я в село їхати не збираюся щотижня, бо у мене й своїх клопотів вистачає. Давай когось наймемо для неї, щоб доглядала?
– Бабуся така зла, бо ми рідко приїжджаємо, – подала голос онучка, якій від бабці перепало чи не найбільше, -От вона й командує. Ви, коли старі будете, то так само робитимете… Знаєте, що? Я тут на кілька тижнів залишуся, поки канікули, а там хоч через тиждень та приїжджатимемо?
Вони закивали і замовкли і від утоми, і від спеки…
А Юстина лежала біля відкритого вікна і тихенько плакала… Добрий у неї зять і донька. А от онучка в неї пішла, видно, що має нахил до землі…
Фото Ярослава Романюка.