Є у моєї мами на роботі колега, ніби нормальна жінка. Але тут висловила свою думку що мовляв неправильно мама живе.
— Що ж, ти виставила дітей з дому, а самі живете як царі. Діти бідолашні квартиру знімають – з обуренням сказала вона.
На що отримала відповідь що діти самі захотіли піти жити самостійно, я просто не стала їх утримувати біля себе. Кожен вирішує сам як йому жити. І вислухала купу звинувачень в тому що вона погана мати, що потрібно в першу чергу думати про дітей, що дітям важко жити самим, і хто як не батьки їм допоможуть і підкажуть як правильно жити. Мовляв потрібно було наполягати, лаятися але залишити жити біля себе.
До слова сказати, її дочка (якої вже ближче до сорока) так і живе з мамою. І у них вдома постійні непорозуміння. І таке відчуття що дочка вже й не думає нікуди з’їжджати. У домі мама господиня, от вона лад і наводить, за онуком догляне, їсти приготує та й заплатить за все та ж мама.
Ми ж дійсно самі вирішили жити окремо від батьків, так розуміли що буде важко, але так ми будемо самі господарями. Які б хороші батьки не були, але рано чи пізно побут з його дрібницями зіпсує найкращі стосунки.
І зараз ми живемо вже в своїй квартирі. Хай кредит нам за неї ще п’ятнадцять років платити, але це краще ніж винаймати за ті ж гроші.
Передрук без гіперпосилання на intermarium – заборонено.
Головна картинка – pexels.
