Мій батько виявився чоловіком несерйозним, до сімейного життя неготовий і непристосований. Викладач музики, керівник гурту, він пропадав вечорами на репетиціях. Часті виступи й зустрічі з шанувальниками, набридливі фанатки біля під’їзду – і мама не витримала та подала на розлучення. Тато тільки зрадів отриманій свободі і подався підкорювати столицю сусідньої країни, так що ні привіту, ні одвіту від нього, тим більше фінансової, підтримки я не мала.
Моя мама, красуня й колишня татова муза, знову ризикнула зв’язати свою долю з музикантом, подарувала йому синочка, а мені братика, та музою всього життя для вітчима так і не стала, вдруге наступивши на ті самі граблі. Розчарувавшись у людях творчої професії, мама втретє вийшла заміж за чоловіка дуже практичного й педантичного, і привела на світ ще одну доньку.
На той час мені сповнилось тільки п’ятнадцять, і я всупереч мамі вступила в музично-педагогічний коледж, де раніше викладав мій тато. На жаль, закінчити його я не змогла, бо носила під серцем дитину. Її батьком був мій викладач з фортепіано, на дев’ять років старший за мене, на той час уже заручений з дочкою голови міста, але я цього не знала.
Новина, що я при надії, вкрай засмутила маму та обурила вітчима. Мені не залишалося нічого більше робити, як податися в інше місто й шукати роботи, поки ніхто з працедавців не помітить мій цікавий стан. Спочатку я прибирала в магазині, знімала кімнатку за помірну плату в літньої бабусі, якій допомагала готувати, прати й прибирати, купувати продукти й ліки, бо їй вже важко було ходити.
Коли на світ появився Артемко, я привітала маму з першим онуком, хоч особливо ні на що не надіялася, та вона таємно від вітчима надіслала мені невелику суму, якої мені вистачило, поки не віддала синочка в ясла-садок і не влаштувалася прибиральницею в банк. Там моя зарплата дозволяла мені орендувати всю квартиру, коли мою вже зовсім немічну господиню, забрала її дочка до себе, і дозволила мені підселяти квартирантку.
Артемко вже перейшов з ясел у садок, дівчина, з якою я мешкала, допомагала мені з дитиною: забрати з садочка, побути з ним, поки я на роботі, тому левова частина оренди була на моїх плечах, але я була задоволена й з цього. Щоправда, моя сусідка намагалася влаштувати особисте життя й готувалася переїхати до хлопця. І коли це сталося, ще й в садку оголосили непланові канікули. Мені зателефонували, щоб якнайскоріше прийшла забрати дитину. Я зразу ж і поспішила, не закінчивши роботу, в дитячий садочок.
Вранці я взяла Артемка з собою й перед початком робити прийшла в банк, щоб привести все до ладу в двох кабінетах. Але й директор прийшов на пів години раніше, ще й побачив мене з дитиною, переглянув відео, коли я вчора пішла з роботи, й запропонував написати заяву на звільнення, сказавши, що знайшов чудову заміну і побажав мені знайти серйознішу роботу, відповідну до мого молодого віку.
Я ледь стримувала сльози й не уявляла, як далі жити. Очевидно, мій стан помітив Денис і почав розпитувати, що сталося, пропонувати свою фінансову допомогу. Цей скромний інтелігентний хлопець давно мені подобався, але я старанно приховувала свою симпатію до нього, бо де він, а де я, без освіти, з дитиною на руках. Звичайно, що відмовилася від його допомоги, але дала свій номер телефону, щоб, в разі позитивного рішення щодо місячної зарплати й вихідної виплати, він дав мені про це знати.
В той же день я вирішила піти з сином у поліклініку, щоб обстежити, чи не підхопив чого в садку. На щастя, з Артемком все було добре, а мені ще й поталанило натрапити на оголошення, що педіатричному відділенню старшого дитинства терміново потрібна санітарка. Ввечері я попросила свою колишню мешканку залишитися завтра з Артемком, а вранці вирушила на співбесіду. На роботу мене прийняли, але від розміру зарплати я була ошелешена, навіть у магазині я отримувала вищу, а в банку вона була вдвічі вища. Зате я тишком-нишком могла брати з собою Артемка. Він заходив до кімнати хлопчиків, і ніхто не здогадувався, що ця дитина не є пацієнтом.
Коли зателефонував Андрій, я зраділа, бо жила надією на людяність директора й виплату мені зарплати, інакше, чому б мені цей хлопець телефонував. Але він тільки поцікавився, як у мене справи. Та наступний дзвінок мене втішив. І, справді, була причина для радості, бо з грошима в мене було сутужно. А несподіванкою стало для мене те, що Андрій попросив назвати мою адресу, щоб він сам привіз гроші. Я не хотіла завдавати йому зайвого клопоту і зловживати його добротою, але Андрій наполягав, щоб я чекала його вдома.
Щоб віддячити хлопцеві, я заварила чай і спекла млинці з сиром, але він їх так і не скуштував, бо влаштував мені таке шоу, що я була вкрай збентежена і, здається, втрачала почуття реальності, подумавши, що це сновидіння, яке за мить зникне. Ви тільки уявіть: я ще не зняла фартушок, на голові в мене косинка, бо поралася біля плити, а він у костюмі й краватці, з розкішним букетом і тортом у руках, в коридорі залишив ще якісь пакунки і не знає, як розпочати розмову. Коли з кімнати вибіг Артемко, він присів біля нього й дивлячись в очі дитини, каже: «Я люблю твою маму, і хочу стати твоїм татом». А що більше хлопчику треба? Він почав із радості стрибати. Я була настільки вражена, що не могла вимовити й слова.
Андрій зрозумів, що дуже поспішив із освідченням. Я не могла прийняти від нього перстень на знак згоди. Мені потрібно було спочатку оговтатись, звикнути, що в мене з’явився шанувальник, подумати, чи стане він татом для мого сина.
Коли Андрій запросив нас із Артемком у затишну кав’ярню, де було й дитяче меню, я була готова знову почути його пропозицію руки й серця, бо почувалася впевненою в елегантній сукні з гарною зачіскою і макіяжем. Андрій став на одне коліно й простягнув мені перстень. Я прошепотіла: «Так». Відвідувачі з дітьми нам зааплодували. Ми втрьох такі щасливі!