Людмила Коваль до останнього тягнула з евакуацією, вірила, що до них не дійде. Коли вже виїхали всі сусіди, вона таки наважилася, але…
«Всі на нашій вулиці повиїжджали, вже нікого не залишилось. І ми вирішили теж виїжджати, бо вже так близько бої йшли, що уже доходило до наших хат. Але ми не встигли – наче за одну секунду виробило, накрило, оглушило… І я зрозуміла, що поранена», – пригадує жінка.
А 12-річний Данилко показує, що від хати залишилися тільки обгорілі стіни і декілька вцілілих з кіптявою кухонних начинь. Їх прийняли родичі, але жінка так і не відновилася після лікування. Їй сказали, що ногу врятувати не вдасться, а коштів, зрозуміло, у людей немає. Немає нічого.
Тому Данило щодня їздить до Чернігова, аби продати молоко і зібрати гроші на лікування мами. Корова стала єдиним годувальником для родини, а Данилко – опорою і підтримкою для матері.
“Сказав, що, бабусю, я буду сюди возити молоко, можливо хтось в мене купить. А потім, як продам, подзвоню мамі, можливо їй якісь ліки треба. Куплю ліки або продукти, що вона хоче і заразом її провідаю”, – розповіла бабуся Данила Ніна Винник.
В Чернігові Даню вже знають і спеціально купляють молоко у нього – має вже постійних покупців.
Хлопчик мріє купити мамі протез, вилікувати її і відбудувати свій будинок.
Фото: Суспільне.
10:59:27 AM
Популярні статті
- Мені було завжди тяжко слухати, як свекруха шукає в мого сина риси Андрія. Їх там просто не могло бути і я з кожним днем все чекала, коли вона це побачить
- Просто не розумію, чому батько не сказав мені, що у нього такі неприємності? Все можна було б вирішити і швидше, і з меншими затратами душевних сил
- Свекруха може тримати на руках старшу онучку, відвернутися від моєї доньки і жартувати: «Ми зайняті, а третій тут зайвий». Це дослівна цитата, яку моїй донці сказала бабуся
- Звичайно, що я їй не допомагала по доброті душевній. Я що їй родичка чи донька? І не треба мені про мораль. Ми всі живі люди і маємо розуміти, що вік у нас короткий, а доглядати на схилі літ комусь треба. То чого б і квартиру не переписати, як на те пішло
- Якось чоловік мене обійняв, зарився носом в моє волосся і прошепотів: «Як добре, що ти мені пробачила.». «Як добре, що ти не бачиш мого обличчя зараз», – подумала я з усмішкою