fbpx
Історії з життя
Щойно я поклала слухавку поговоривши з чоловіком, як задзвонив телефон подруги. Я не одразу усвідомила, що зробила, адже на екрані висвітилось фото мого чоловіка, я й узяла трубку. Те що я почула і здивувало, і відкрило очі, і подарувало полегшення

Я поспішала додому після робочого дня, але все ж таки вирішила зайти в гості до подруги Евеліни на кілька хвилин.

Ми з Евеліною товаришуємо ще зі шкільних часів. Раніше вона була заміжня, але вже рік розлучилась. Подруга дуже важко переживала розлучення. Я підтримувала її і певний період ледь не з ложки годувала, аби вона до тями трохи прийшла. Згодом Еля пережила цей період і стала такою, як завжди була – доброю і веселою дівчиною.

Однак останні кілька місяців я знову почала помічати в ній зміни. Подруга поринула у свої думки. Я помітила, що вона уникає спілкування зі мною.

– Заходь, – сказала Евеліна з награною усмішкою, коли побачила мене біля своїх дверей.

Я давно знаю її, побачивши її погляд, мені одразу стало зрозуміло, що Еля не дуже зраділа моєму візиту. Я сіла на ліжко і спитала:

— Чим у тебе так апетитно пахне вдома?

– Я була зайнята приготуванням вечері – сказала Евеліна. Її голос був ніби напруженим.

– До тебе хтось прийде?

– Ой, зараз у мене в духовці задимиться все – сказала вона і побігла на кухню.

Раптом задзвонив мій телефон. То був дзвінок чоловіка. Чоловік попередив мене, що на роботі непередбачені обставини, тож сьогодні він пізніше повернеться додому. Я тільки поклала свій телефон у сумку, як раптом пролунав дзвінок на мобільний подруги. На екрані з’явилася фотографія мого чоловіка. Для мене це стало такою несподіванкою, що я автоматично натиснула клавішу «відповісти».

– Евеліна, люба, я скоро прийду, – почула я той самий голос, який щойно сказав мені, що затримається.

За кілька секунд у кімнату зайшла подруга. Подивившись на мене, вона зрозуміла, що я все знаю. Можливо, це дивно, але я не стала влаштовувати сцени, я сказала їй:

— Мій чоловік – не ідеал. Я не думаю, що в тебе вийде бути щасливою поряд із ним. Тільки не треба думати, що я тримаю його, ні. Якщо він захоче бути з тобою, я не проти, нехай збирає речі та їде до тебе.

Після того, як я вимовила це все, Евеліна не сказала жодного слова. Вона стояла як укопана.

Я добиралася додому протягом години обхідними шляхами. Потім раптом усвідомила, що поспішати мені нема куди. Донька перебуває у моїх батьків, а чоловікові вже не треба готувати вечерю, це зробили за мене.

Щодо того, що мій чоловік не є ідеалом, я не збрехала подрузі. Я вже давно відчуваю розчарування від сімейного життя з ним. Людина, яку я любила з юних років, виявилася геть не тим у кого я власне закохана була. Напевне він завше таким був, але мої рожеві окуляри не давали це побачити. Вони щойно остаточно на друзки розлетілись. Але я не плакала. Свобода. Ось що у мене на думці було. Я нарешті стала вільною.

Наступного дня чоловік зібрав речі та поїхав до Евеліни. Тепер мені стало цікаво, як довго вона зможе з ним прожити. У них не було спільних дітей. Вона не була закохана у нього з юності. Не потрібно було берегти сім’ю заради дитини. Терпіння Елі вистачило на 6 місяців.

Після того, як вона його виставила, чоловік знову прийшов до мене, сподіваючись, що я прийму його з розкритими обіймами. Однак я одразу сказала, що мені його присутність більше ні до чого.

Я впіймала радість від вільного життя і зрозуміла, що свобода – безліч плюсів.

З Евеліною ми не спілкуємось. Якось, при випадковій зустрічі, вона сказала, що дуже шкодує, що ми більше не подруги. Пояснила, що тоді зробила величезну помилку і просила вибачення. Я бачила, що вона говорить щиро. Мені її було навіть трошки шкода, адже у мене є сім’я і моя донька, а вона у світі лишилась геть одна. У неї ж нікого немає.

Але я їх обох у минулому залишила. Вдячна їм, адже не знаю скільки б ще тягла з розлученням. А може ніколи б і не зважилась?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page