Карина незлюбила батька, як тільки він пішов з сім’ї. Коли тато, усміхаючись, сказав, що в нього тепер нове життя, та він все одно приходитиме до неї, до своєї доньки, то Карина від щирого серця побажала, щоб він кудись зник. На цьому, як вона гадала, їхнє спілкування скінчилося.

— Подзвони батькові, — нагадала бабуся.

— Навіщо?

— Ти давно йому не дзвонила.

— Обійдеться.

Дивно, що мама не погоджувалась із цим. Взагалі то саме за бажанням матері Карина іноді таки їздила до батька. Не хотіла, але їздила. Адже мама щоразу її про це просила. Він так погано із нею вчинив, а жінка все одно хотіла, щоб донька продовжувала спілкуватися з батьком.

Якось Карину забрали прямо посеред уроку. Вчителька тільки встигла сказати, що їй не подобається таке ставлення до предмета. Там, у шкільному коридорі, дівчинка дізналася, що тепер має сестру. Весь цей час тато приховував, що в нього там усе так серйозно.

Карина віддала мамі сумку з підручниками, щоб не носитися з нею, і втекла. До вечора вона блукала вулицями, намагаючись хоч якось усвідомити усе, що відбувалося. Карина не могла пробачити батькові. І водночас хотіла, щоб він повернувся. Коли дівчинка прийшла додому, то там вже були всі знайомі, родичі та поліція. Мама плакала. Бабуся не знала, що сказати. Карина довго вибачалася, потім пішла до своєї кімнати.

– Я знаю, що тобі прикро, – сказала мама і сіла на диван. Карина проплакала весь вечір, навіть не збираючись лягати спати.

— Вибач за те, що я так вчинила.

— Я тебе не звинувачую. Я розумію, як тобі. Але повір мені – буде краще, якщо ти продовжиш нормально спілкуватися з татом. Так легше.

Карина погодилася. Не хотіла, але погодилася. Вона чудово розуміла, як хвилюється мама й робила все тільки заради її спокою.

Щосуботи Карина проводила час із татом та його новою родиною, яку насправді не могла терпіти. Просто так було потрібно. Тато навіть не намагався її розважити. Поки він сидів за комп’ютером, Карина пила чай з його новою пасією і посміхалася зведеній сестрі.

— Посидиш з нею годинку? — запитала Ася, коли Карина тільки прийшла до них в чергову суботу. Звичайно, про таке Карина навіть не могла подумати, але погодилася.

І все. Тепер єдиним її завданням був нагляд за дитиною, яка їй взагалі була нерідною. Принаймні морально. За фактом дівчинка, звісно ж, була її зведеною сестрою, однак від цього Карині не ставало легше.

Тато теж з радістю залишав молодшу дочку зі старшою. Якщо Карину й запрошували в гості, то обов’язково просили посидіти з Ангеліною. Причому запрошували тепер тричі на тиждень, а не лише по суботах.

— Я більше до них не піду, — рішуче заявила Карина, коли надвечір підійшла до мами, щоб поговорити.

— Доню..

— Досить! — продовжила Карина, — Вони мене запрошують тільки для того, щоб було з ким залишити дитину. Мені тепер навіть чай ніхто не пропонує. Як тільки зайду – одразу відправляють до малечі. Все. Тато вже певно забув, як я виглядаю. Я погоджувалась на спілкування з батьком, а не працювати нянею.

Карина більше не збиралася туди йти. Тато подзвонив сам:

— Де ти?

— У подружки.

— У якої ще подружки? Ми чекаємо на тебе. В нас уже заброньований столик. З ким нам тепер залишити дитину?

– Сьогодні точно не зможу, – Карина не стала їм нічого пояснювати. Просто не зможе і все.

— Тоді можеш взагалі не приходити, — кинув слухавку батько.

От і добре.

У результаті і тато, і його нова дружина робили ще кілька спроб поговорити з Кариною. Мовляв, давай приходитимеш бодай двічі на тиждень. Тоді Карина спитала у батька прямо – навіщо йому це? А він їй відповів, що хтось же має допомагати їм з Ангеліною. Батько навіть не намагався вигадати про те, що скучив.

Фото ілюстративне.