Непоправна втрата для всієї України.
Нещодавно стало відомо, про те, що з нами більше немає неймовірно талановитого дитячого невролога Павла Ковальчука. Чоловік постраждав внаслідок рaкетного удaру росіян по Вінниці 14 липня.
У момент трагічної події медик був на робочому місці у клініці “Нейромед” – він отримав 70% опiків тіла.
На жаль, попри усі намагання лікарів, медика не стало у Кракові, куди його доставили на лікування.
Чорну звістку повідомили у клініці “Нейромед”.
Цитуємо:
“Сьогоднішній день приніс для нас неоціненну втрату. Не стало неймовірно талановитого дитячого лікаря невролога Ковальчука Павла Васильовича. Він мужньо боровся за своє життя протягом двадцяти днів, після удару окупантів у Вінниці 14 липня.
Неможливо виміряти сум та бiль, який відчуває зараз вся команда Нейромед. Висловлюємо глибокі співчуття рідним, близьким та друзям Павла Васильовича ми як ніхто розуміємо та розділяємо ваш бiль.
Вічна та світла пам’ять”, – написали у клініці.
У Мережі люди, які знають, або були пацієнтами Павла Ковальчука згадують медика виключно, як професійного та чуйного спеціаліста.
“Щирий, світлий, харизматичний, істинний ерудит, надзвичайно обдарований лікар, справжній професіонал своєї справи..
Тобою неможливо було не захоплюватися. Завжди повний енергії та сміливих задумів, спішив творити добро та щедро ділився своїм талантом та знаннями…
Паша, ми пам’ятатимемо тебе завжди, пишаємось, що ти був у нашому житті. Плачемо разом із рідними”, – написали працівники медичного центру “Evidence”.
Батько одного з пацієнтів Василь Рябчук також поділився своїми спогадами про спілкування з медиком:.
“Я особисто не був з ним знайомий. Але на прийомі у нього за тиждень до трaгедії був мій менший син Денис.
8-річний хлопчик був у захопленні – від лікарської доброти і вміння спілкуватись з дітьми. А щодо професійних якостей Павла Васильовича годі й казати – всі вважали його одним з найкращих в Україні. Світла пам‘ять Лікарю…”.
Світла пам‘ять Лікарю!
02,08,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся