fbpx
Дозвілля
Шість років дочки не бачила. І навіть на весілля по-людськи не запросили

Таїсія Михайлівна з усією відповідальністю терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста апельсинова піна. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду.

Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу. зaтяжку і закашлялась.

– Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.

Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:

– Оленко, вітаю! Я дуже за вас рада.

– Я тобі запрошення по пошту пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай. І, Матусю, ти якщо грошиками багата, підсоби. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, щоб зовсім ні копійки не вкласти.

– Допоможу. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.

– Я тобі зараз номер карти скину, в банку перекажеш, добренко? Бувай, мам!

Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала у сілд від’їжджаючому поїзду, витираючи непрохані сльози.

До весілля дочки жінка готувалася ґрунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкращу сукню із засіків. Не нова, але чиста і ошатна.

У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переказ з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.

– Дочку заміж видаю, хоч чимось допоможу! – з гордістю повідомила вона.

Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитина. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.

Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.

– Доню, я зійшла з поїзда, ви де?

– Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Оленка трохи захмелілою мовою. Адресу зараз напишу.

– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.

З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним таксистом на астрономічну за її провінційними мірками суму – 150 гривень, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.

У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна подзвонила у квартиру.

Музика гуркотіла на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.

Двері відчинилися хвилин за 20. Хитаючись одягнені молоді люди голосно міркували – яку випивку купити в магазині.

Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаpeтний дим, запах перегару, який удаpив в ніс і мало не звалив непитущу жінку з ніг.

– Оленко?

З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:

– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Мама Оленки? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, приєднуйтеся до компанії.

– А Оленка де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.

– Спить уже – байдуже махнув рукою Антон.

– Як спить? А весілля?

– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в бік кухні.

– Орендуєте?

– Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купити. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не потрібен?

– Ні, не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Оленка де спить? Хоч подивитися на неї.

Антон провів тещу в кімнату і пішов до друзів.

Дівчина спала прямо в сукні. На дверцятах шафи висіла весільна. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.

Підійшовши до дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:

– Щастя тобі в сімейному житті, доню.

Таксі, чотири години на поїзді. Дім.

– Тайко, ти що так рано? Ми тебе раніше ніж завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.

Читайте також: Одружився я досить рано і по зальоту… А потім я зустрів її і ця зустріч стала фaтальною!

– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.

Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла матір як годиться:

– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.

– Спасибі, Олено. Хороше весілля було.

– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні, вибрані люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!

– Пробач, Оленко. Мені ніколи, посуд треба помити – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.

Схопила тарілку, яка сиротливо стояла на столі після мізерного сніданку і почала несамовито її терти.

Опубліковано 25 грудня 2019 року

You cannot copy content of this page