Шоста ранку. Сплю, нікого не чіпаю. Дзвонить телефон:

— Доброго ранку! Я коханка вашого чоловіка. Ми разом уже більше року. Він з вами не має щастя. Відпустіть його, майте хоч краплю гордості.

Не можу передати, що саме в ці хвилини коїлось в моїй душі.

— Це ти Діано? – питаю – Ми ж усе владнали. Я не проти, зустрічайтесь далі. Кладу слухавку, тобі ж уже пояснили – ми не розлучимось. Він житиме в сім’ї.

Дівчина на тому кінці трохи помовчала:

— Яка Діана? Мене Лесею звуть. У нього що ще хтось крім нас двох є?

— Леся! Хм. А, як же Арінка. Він нас вчора познайомив. Ти напевне новенька і не все знаєш.

— Яка Аріна? Він лиш мене кохає. Не прощу. Що ви збираєтесь з усім оцим робити.

— Ну я збираюсь і далі виховувати наших чотирьох дітей і очікувати на появу п’ятого.

Моя співрозмовниця щось пролепетала і відключила зв’язок.

Я солодко потягнулась і повернулась на інший бік. Здається, щойно я врятувала чиюсь родину.

Взагалі, я не заміжня і дітей не маю. Просто я дуже не люблю коли мене будять ні світ ні зоря дзвінками з незнайомих номерів.

Із життя…

Автор Анна К

Передрук заборонено

Головна картинка – firestock