Коли у тебе є дорога машина, красиві речі, дорогий будинок і інші символи статусу, ти починаєш відчувати як ніби ти коштуєш дорожче і піднімаєшся на рівень вище над тими у кого всього цього немає.
Ти дивишся на сусіда з дешевшою машиною і кажеш собі, це тому що я такий крутий і заробляю більше. Тому він бідний, а я багатий.
Ти думаєш – сусід напевно думає що я якийсь крутий чувак раз у мене така крута машина. І думка про це зігріває твоє серце і допомагає підняти себе у власних очах. Твоя самооцінка підвищується. Ти відчуваєш себе значущим і важливим, коли проходиш повз сусіда або коли під’їжджаєш до перехрестя на якому стоять машини дешевше ніж твоя.
Якщо ж у твого сусіда машина крутіше ніж твоя, то це знижує твою самооцінку, так як твій сусід більш успішний в твоїх очах, ніж ти. І тоді для тебе є тільки один вихід – при першій нагоді ти спробуєш повернути собі перевагу. І мова ж не тільки про машини.
Так буде нескінченно і твоя самооцінка весь час буде то знижуватися, то підвищуватися. Кожен раз коли у когось з твого оточення щось буде дорожче ніж у тебе, твоя самооцінка буде знижуватися. Зате кожен раз, коли у когось з твого оточення буде щось гірше ніж у тебе, почуття королівської переваги буде повертатися до тебе. Від цього залежить наскільки ми себе почуваємо щасливими.
Шарль де Монтеск’є, письменник і філософ, якось сказав – Якби ми просто хотіли бути щасливими, досягти цього було б легко; але ми хочемо бути щасливішим за інших людей, а це майже неможливо, оскільки нам завжди здається, що інші щасливіші за нас.
У гонитві за штучним щастям, люди перетворюються в нaркомaнів, які за всяку ціну будуть підтримувати свою цінність щодо оточуючих себе людей. Вони купують новий телефон, змінюють машину, купують дорогі джинси і дорогі меблі в будинок, на випадок якщо оточуючі прийдуть до них у гості, і неодмінно користуються дорогими парфумами щоб підкреслити свій смак і вишуканість. Але так як це коштує дуже дорого, нерідко люди з пафосом – це люди з великими боргами.
Так люди сідають на кредитну голку в гонитві за щастям. Найстрашніше для них, це опуститься до рівня тих кого вони вважають нижче себе по рівню і для того щоб це не сталося, вони готові платити будь-які гроші.
Щоб підтримувати свій неіснуючий статус, вони витрачають величезні гроші на будь-які речі які підтверджують його.
Якщо є якась річ, яка не вписується в статус, вони всіляко це приховують. І навпаки, то що підкреслює статус, всіляко афішують. Так наприклад, відпочинок в 5-ти зірковому готелі буде обов’язково згаданий в статусі соц-мереж. Тоді як 3-х зірковий готель буде всіляко приховуватися.
Якщо у них не дорогий будинок вони будуть всіляко приховувати це. Життя таких людей перетворюється на обман. Вони обманюють не тільки інших, але в основному обманюють себе. Вони впевнені, що дійсно належать до того статусу, який імітують і всіляко ігнорують то факт, що той статус результат боргів, за які вони будуть розплачуватися все життя.
В якийсь момент життя, коли банки більше не дають грошей, вони впадають в глибоку депресію. При цьому, зазвичай вони звинувачують у всіх своїх бідах ті самі банки, уряд, важке життя і роботодавця, який не справедливо занижує зарплату. Єдина людина, яку вони ніколи не стануть звинувачувати – це вони самі. Адже всього що вони хочуть, це просто бути «як усі» і не упустити важливі роки свого життя, беручи від життя все. Хіба могли вони бути винні в своєму жалюгідному економічному становищі?
І на завершення, думаю правильно було б привести слова Генрі Форда.
«Мені нема чого зупинятися в дорогому готелі, тому що я не бачу сенсу переплачувати за непотрібні мені надмірності. Де б я не зупинився, я – Генрі Форд. І не бачу великої різниці в готелях, адже і в найдешевшому готелі можна відпочити не гірше, ніж в найдорожчому. А це пальто – так, ви праві, його носив ще мій батько, але це не має ніякого значення, адже і в цьому пальті я все одно Генрі Форд. Мій син ще молодий і недосвідчений, тому боїться, що подумають люди, якщо він зупиниться в дешевому готелі. Я ж не переймаюсь думкою оточуючих про мене, тому що знаю собі справжню ціну. А мільярдером я став тому, що вмію рахувати гроші і відрізняти справжні цінності від фальшивих».
