Я зараз в других стосунках і в декретній відпустці, десять років була на заробітках, купила собі квартиру і машину та вернулася в Україну.
Перший шлюб у мене не вдався, чи то ми були молоді чи що, але вже й пізно щось один одному доказувати, бо в Віктора вже друга родина і там діти.
І ось я знайомлюся з Романом і втрачаю голову від щастя, це той єдиний, якого я чекала все життя. я не дивилася, де він працює і які подарунки дарує, бо мені головне було, як я біля нього почуваюся, а я просто літала на крилах.
Ми швидко одружилися, бо вже я була при надії. Все було просто чудово, доки не постало питання грошей.
Розумієте, я же не заробляю, бо маленька дитина і не маю й запасу в грошах, адже у мене й старша донечка є, вона вже підліток і хоче й гарно одягатися, й прикраси мати, на танці ходить і це багато грошей забирає. А ще сюди репетиторів додайте, а всі шкільні збори, а поїздки з класом, а харчування в школі.
І це все я оплачую сама, аліменти від першого чоловіка просто смішні. Роман же почав замість того аби дати мені певну суму, казати, що дитині не варто так одягатися, що донька моя розпещена і не хоче їсти те, що й всі. А все це приправляє прикладами зі свого життя, мовляв, я такого не мав і виріс людиною, а ти казна що ростиш.
Звичайно, що я свою дитину захищаю і не раз було, що я ставала на сторону доньки, навіть, якщо Роман мав рацію. Ну, подумаєш, вона зуби не почистила, то треба так говорити дитині?
Так от, виявилося, що Роман заробляє лише п’ятнадцять тисяч на місяць, він працює через день на обслуговуванні вишок, тобто, наче й непогано, тисяча в день, але вибачте, зараз які ціни.
А далі стався випадок, що я продала свою машину і купила іншу, дешевшу, але в кращому стані. Проте, на днях вона поламалася і ремонт обійшовся в круглу суму, яку я попросила в чоловіка. Далі ще було кілька дрібних поломок, заміна фреону, поміняла колеса… І чоловік і каже:
– Слухай, а ця машина – це спільне майно чи твоя?
– Звичайно, що моя, – кажу йому я,- я купила її на власні гроші. Ти тут до чого?
– Ну, тоді відкручуй шурупи з машини та продавай, та купуй своїй доні піци та роли, бо я на такі дурниці давати не буду.
Раніше я могла з подругами піти на каву, посидіти в кафе, а тепер на все це я маю просити гроші в Романа, а він не дає, бо каже, що я їх тринькаю.
– Ти вже заміжня жінка, для чого тобі кудись ходити без мене? Та й навіщо ти отак вдягаєшся? Для кого?
З усіх сторін претензії, необґрунтовані причіпки і я розумію, що з кожним днем живу в режим економії. Я не звикла так жити, але піти на роботу ще не можу, бо дитина маленька. Я люблю свого чоловіка, всім серцем, знаю, що він любить нашу дитину, але я не хочу жити гірше, ніж жила без нього. Я вважаю, що чоловік має забезпечувати родину, але Роман і чути не хоче аби піти на ще одну роботу. Каже, що я витрачу всі гроші, скільки б він мені не дав, але це не так.
Закрадається думка, для чого мені такий чоловік, але й бути двічі розлученою жінкою якось теж не хочеться.
Як мені бути в цій ситуації? Що б ви порадили аби й родину зберегти і чоловіка переконати більше заробляти?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
