Коли Тоня прийшла з роботи, чоловік зустрів її не дуже радісно. Як завжди, не допоміг зняти пальто, не спитав, як пройшов захід. Тоня працювала у палаці культури, і тому у передсвяткові дні вона завжди приходила з роботи пізніше за чоловіка.
— Сашо, щось трапилося? — тривожно спитала жінка.
— Та нічого особливого, — чоловік махнув рукою і тяжко зітхнув. — Все нормально.
— Ні, щось трапилося, — наполегливо повторила Тоня. — Негайно кажи, чому ти сьогодні такий дивний?
— Все добре.
— Як може бути добре, якщо на тобі лиця не видно. Я ж знаю твій характер. Швидше кажи, що сталося?
— Добре, — нарешті кивнув чоловік. – Скажу. Тим більше, ти все одно про це дізнаєшся. Словом, маю дві новини. Одна гарна і одна погана. З якої починати?
Антоніна недовго думаючи відповіла:
— Давай із гарної.
— Гаразд. Тоді приготуйся стрибати від радості. Новий рік з нами зустрічатиме моя мама.
— Як твоя мама? — на обличчі Тоні замість радості з’явився відчай. — Чому твоя мама? Ти що її сам запросив? І навіть зі мною не порадився?
— Коли я міг порадитися з тобою? – почав виправдовуватися чоловік. — Мама зателефонувала і сказала, що приїде до нас і все. Каже, що скучила. Не хоче зустрічати Новий рік одна. Спочатку вона, звичайно, сама покликала нас у гості, але я розповів їй про твій підробіток. Тоді вона заявила, що приїде до нас. А ти що злякалася? Це ж добре. Ти тридцять першого працюєш Снігуронькою майже до півночі. А мама приїде, приготує нам смачний святковий стіл.
— Ага! — Тоня була готова розплакатися. — Я прийду зі свята втомлена, і замість відпочинку мені потрібно буде прикидатися, що я рада бачити таку гостю.
— А що, хіба не рада?
— Та рада, рада. Але не цього дня. Це для звичайних людей Новий рік свято, а для мене – робота. А тут ще твоя мама. Нічого собі – гарна новина. А яка тоді погана?
— Не казати, чи що?
— Ні, кажи. — Тоня приготувалася почути щось гірше. – Зроби дружині сюрприз.
— Добре, тоді слухай. До нас на Новий рік приїде ще й твоя мама. Вона теж не хоче зустрічати свято одна.
— Мама? – мало не підскочила від радості Тоня. – Моя?
— Твоя твоя.
— Ура! – зраділа дружина.
— А чому ти так радієш? — Тепер Сашко зробив кисле обличчя.
— А чому б мені не радіти? Стривай, А чому ця новина для тебе погана. Ти що, не любиш мою маму?
— Люблю, звісно.
— То у чому ж справа?
— А в тому, що одна мама у домі – це ще нормально. Але дві мами на одного мене – це вже занадто.
— Але чому?
— Та тому що, поки ти снігуритимеш, вони зводитимуть мене з розуму своїми моралями! Дві мами одного дорослого чоловіка. Ти помітила, що хоч ми й живемо з тобою вже три роки, а вони все ще вважають нас молодятами. Вже дістали своїми порадами.
— Нічого, потерпиш, — посміхнулася Антоніна.
— Ага. А потім ще й заспівають пісню про онуків.
— Добре.
— Що добре? Вони вважають, що це я не хочу дитину.
— А ти що хочеш?
— Ніби ти не знаєш. А ось ти чомусь не хочеш.
— І я хочу!
— То чому ж ти тоді постійно відкладаєш?
— Ну гаразд, любий, обіцяю, що, якщо все буде добре, то наступного року я подарую тобі малюка.
Сашко застиг, і його обличчя витяглося від радості та здивування.
— Ти що, вже того, чи що?
— Ні, — затрясла головою Тоня.
— Тоді швидше б настав Новий рік. — Раптом із обличчя Сашка злетіла усмішка. — І все ж таки — це нестерпно.
— Чому нестерпно? — Не зрозуміла Тоня.
— Та я зараз уявив, — почав пояснювати чоловік, — як наші матусі, коли ми з ними під бій курантів сядемо за стіл, почнуть згадувати про свою молодість. А ми сидітимемо і слухатимемо їхні розмови.
— Ні, Сашо, ми вип’ємо з ними ігристого, а потім втечемо до Петренків.
— До Петренків?
— Ну так. Вони ж сьогодні нас запросили. А мами нехай спілкуються хоч усю ніч.
— Ура! — Вигукнув чоловік, а потім осікся. — А як же твоя втома? Ти ж прийдеш втомлена!
— Ну і нехай. Цей рік мені потрібно зустріти особливо весело. Та головне – перед боєм курантів не забути загадати бажання, щоб воно потім обов’язково здійснилося. Ти теж загадай, щоб у нас хтось народився. Зрозумів?
— Та зрозумів, зрозумів, — засміявся Сашко. — Загадаю!
A. Anisimiv. Фото ілюстративне.
