– Слухай, Дмитре, я від тебе й квітки не сподівалася дістати, а тут ти з пропозицією такою, – говорила я розгублено кавалеру, – Я наче й приводу не давала, а те, що ми час від часу зустрічаємося, то ж ще нічого не означає.

Кавалер якось знітився, десь ділася його впевненість і він пішов геть, гримнувши дверима, а я стала думати, де ж я зробила помилку.

Ось, подивіться, мені сорок сім років, я живу сама у власній квартирі і маю машину, діти вже дорослі і мають своє життя, я не лізу до них, а вони до мене.

І отак я собі сиділа вдома та про життя своє думала – наче й все є, все зароблене моєю працею, я не якась там багачка, кілька років по закордону і вже собі заробила на елементарне, бо я вважаю, що власне житло і засіб пересування – то те, що просто має бути.

Про стосунки теж не хотіла думати, бо ще не забула, що мала від колишнього чоловіка, добре, що стало розуму піти ще в тридцять п’ять, бо не знаю на що б я перетворилася з такими статками та відношенням.

Дітей люблю і помагаю їм, але на шию свою не висаджую, я дала їм освіту, а вони вже самі мають думати про те, як заробити.

І ось тут у мене зламалася машина і я повезла її в автосервіс, а там Дмитро, молодий, гарний, все зробив як треба, от я й вирішила віддячити йому та запросила на каву. Просто посиділи та про життя поговорили, обмінялися телефонами.

А потім подруга моя на ювілей запросила і я подумала, що йти самій не хочеться, щось пояснювати за особисте життя, от і зателефонувала Дмитрові чи він не проти. Той погодився і ми навіть дуже добре провели час.

Далі захотіла я в ресторан піти, просто відзначити вдалий тиждень, і запросила Дмитра. А там і прокинулися разом і після кави попрощалися.

Яке це зустрічання? Це ж просто стосунки, які обом вигідні. Я розумію, як чоловік має серйозні наміри, то спитає чи мені щось треба, принесе квіти, подарунок якийсь приємний зробить, кран підкрутить на фільтрі, пилосос витрясе, масаж ніг зробить…

І так у нас тривало близько року, Дмитро мені й квітки ніякої ніколи не принесе, буває, що й після роботи до мене, а я потім відмивай ванну від того шміру.

А тепер прийшов пропозицію робити і питається – чому? Яка причина того, що я хочу з ним провести все життя?

– Алло, – почав він, – Ти зараз почуєш ті слова, які хотіла від мене почути одразу, так, я молодший за тебе і все таке, але ти мені підходиш. Ти не вимагаєш від мене нічого, ти спокійна і врівноважена, смачно готуєш, гроші маєш, жити є де. То чому б нам не з’їхатися і жити разом.

– Дмитре, – я не знала, що й сказати, – Я думала, нам просто зручно отак разом, хіба я якось натякала на те, що я хочу тебе в ролі свого чоловіка? Мити за тобою ванну, витирати підлогу, мити посуд і збирати твої речі по хаті? Якби я такого хотіла, то я б не розійшлася з першим чоловіком, а тепер, поки я ще молода, то я можу пожити для себе, в своє задоволення, а не в чиєсь.

Дмитро гримнув дверима, а я не розумію, де ж я схибила і чому він собі щось таке придумав щодо одруження? Так, він гарний і молодий та запальний, але все це тільки невеликі плюси, які й пройдуть, а такі речі, як відданість і людяність, повага, розуміння, вони вічні і їх поки у нього нема та й не знати чи будуть.

Мені не хочеться й відмовлятися від зустрічей з ним, але й далі переходити я теж не планую, то як мені бути в цій ситуації, хто знає?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page