fbpx

Софія пропала, не взяла ні телефон, ні одягу, лиш листа залишила. Писала, що дуже їх любить, але хоче ризикнути і бути такою, як усі

Сашко завжди хотів мати донечку, таку з великими бантами і білими підколінками, щоб усмішка була щира і оченята довірливі.

Галя з усіх сил намагалася здійснити чоловікову мрію, але все не виходило… Скільки разів надія згасала і кожен раз її тіло дзвеніло порожнечею, кожне слово бамкало в ній і вібрувало…

Коли минуло за п’ятий місяць, то лягла в лікарню і практично ввесь час пробула там. Лікарі сказали, що буде дівчинка і Саша щовечора біг до дружини з вечерею, яку або сам готував, або теща.

Свою маленьку Софійку з рук не спускав, купав з задоволенням, поки дружина приходила до себе. І пеленав. І годував…

Саме він помітив, що з ніжками щось не те, кинувся по лікарях і діагноз був невтішний – це на все життя…
Росла Софійка дуже розумною дівчинкою, адже книги були її найкращими друзями. Далі пішла вчитися в університет на вчительку, бо дуже любила діток.

Саша проводжав доньку і забирав з університету, особливо взимку, щоб вона не послизнулася.

Але не від усього може батько вберегти, особливо від першого кохання.

Олег відповів дівчині взаємністю, він бачив перед собою вродливу дівчину, а не людину з особливими потребами.

Як годиться, прийшов знайомитися з батьками – торт і квіти, але зустріли його непривітно.

Саша не став підбирати слів, а обом сказав те, що думав:

– Через рік вона тобі стане не цікава, а через два тобі захочеться іншої, через десять дітей… Вона тобі нічого з цього дати не зможе. То ти її життя хочеш перетворити на суцільні терзання?

– А ти, Софіє, забудь про якусь любов – думай. Як тобі стати добрим спеціалістом, щоб тобі гарно платили, щоб могла вижити, коли нас не стане! Забудь ці любовні казочки!

Саша зрозумів, що пара розпалася, коли бачив, яка сумна ходить його донька.

Але він вірив, що вчинив правильно.

– Хай зараз переболить, щоб потім на старості ліктів не гризти! Що з того кохання? Мине і не згадає, а їсти щодня треба!

Дружина не поділяла поглядів чоловіка, але не могла перечити, бо ж головне аби їхня донька мала роботу, а все інше – ще її життя довге.

А потім Софія пропала, не взяла ні телефон, ні одягу, лиш листа залишила. Писала, що дуже їх любить, але хоче ризикнути і бути такою, як усі.

Саша й в міліцію телефонував, і заяву писав – марно, донька повнолітня втекла з хлопцем…

Саша не знаходив собі місця, він готовий був прийняти її будь-якою: зрадженою, при надії, сумною, але лиш би вернулася.

Минув рік, донька зрідка писала, щоб батько не знав, в якому вона місті, просила знайомих кидати листа в скриньки, коли їхали кудись в відрядження.

Вона працювала в невеликому містечку і жила з коханим Олегом…

Вперше вона написала адресу, коли повідомила про те, що пологи в червні… Батько примчав одразу, обіймав і радів, звичайно й лаявся, але зовсім трішечки, щоб Софія не хвилювалася. Потім ще лаявся з Олегом, але вже так, для годиться…

На світ з’явився здоровий хлопчик Артемко, Олег ніколи не думав, що так радітиме появі онука, з таким довірливим поглядом і беззубою посмішкою.

– Переїжджайте назад, – просив молодих, – Ми з дитиною допоможемо, Софія втомлюватиметься, то навіщо все це? Я з роботою допоможу… Нам треба триматися купи…

Так і зробили, Олег тепер сам бурчить, що тесть його з дому виживає, бо кожного дня приходить подивитися на малюка, погуляти з ним, а, коли чує дитяче «дідя», то плаче…

– Прости мене, Софійко, не знав я чого тебе хочу позбавити… дуже вже я боявся за тебе все життя…

– Треба було одразу так сказати, тату. Нам всім страшно, але ж ми маємо бути разом і розраджувати, а не лякати…

Отака історія… Можна оберігати дитину все життя, але чи буде вона щаслива так. як ви того хочете?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page