Робота моя далека від романтики, але люди навколо настільки різномасті, що диву дивуєшся. І здається, набереться мільйон історій про що написати.

А тепер на тему дня.

Сьогодні на обіді звернув увагу, що один з комплектувальників (бородатий чоловік ближче до сороківки) дивиться на планшеті мультик про Губку Боба. Це дуже не в’язалося із загальним виглядом та віком чоловіка. І я звернувся із запитанням:

– “Ну як, подобається?”

– “Та так собі” скривився, але дивиться так уважно.

– “А навіщо дивишся?”

– “Та це я для доньки…”

– “????????”

Як виявилося, у чоловіка донька семи років. Незряча від народження. І ось тато дивиться Губку Боба, і потім щовечора розповідає їй у вигляді казок на свій лад. Вже так переглянуто Фіксиків та інші мультфільми.

Намагався їй аудіокнижки вмикати, але доньці подобається саме, щоб тато розповідав.

Ми слухали його, і декого на очах виступили сльози. Начальник вантажників, високий сивий чоловук, сховав обличчя в долоні і так просидів хвилин десять.

Було цікаво спостерігати за реакцією всього натовпу. Ніхто не сидів із байдужим виглядом. Усіх зачепило.

Словом, ходив вражений весь день.

Фото ілюстративне.