Робота моя далека від романтики, але люди навколо настільки різномасті, що диву дивуєшся. І здається, набереться мільйон історій про що написати.
А тепер на тему дня.
Сьогодні на обіді звернув увагу, що один з комплектувальників (бородатий чоловік ближче до сороківки) дивиться на планшеті мультик про Губку Боба. Це дуже не в’язалося із загальним виглядом та віком чоловіка. І я звернувся із запитанням:
– “Ну як, подобається?”
– “Та так собі” скривився, але дивиться так уважно.
– “А навіщо дивишся?”
– “Та це я для доньки…”
– “????????”
Як виявилося, у чоловіка донька семи років. Незряча від народження. І ось тато дивиться Губку Боба, і потім щовечора розповідає їй у вигляді казок на свій лад. Вже так переглянуто Фіксиків та інші мультфільми.
Намагався їй аудіокнижки вмикати, але доньці подобається саме, щоб тато розповідав.
Ми слухали його, і декого на очах виступили сльози. Начальник вантажників, високий сивий чоловук, сховав обличчя в долоні і так просидів хвилин десять.
Було цікаво спостерігати за реакцією всього натовпу. Ніхто не сидів із байдужим виглядом. Усіх зачепило.
Словом, ходив вражений весь день.
Фото ілюстративне.
