Двері до бухгалтерії грюкнули ще раз. Соломія підвела очі від монітора й зітхнула: робочий день уже добігав кінця, а ось цей нещасний квартальний звіт і досі не зійшовся за цифрами. Останнім часом зосередитися на роботі ставало дедалі важче. Думки постійно верталися до домашніх негараздів, які ні на мить не відпускали.
— Соломіє, ти сьогодні знову затримаєшся? — почула вона голос начальниці, пані Єлизавети, яка зазирнула в кабінет.
— Так, пані Єлизавето, треба все ж доробити цей чортів звіт, — Соломія спробувала всміхнутися.
— Ти останнім часом часто засиджуєшся допізна. Усе гаразд?
Соломія натягнуто кивнула.
— Та звісно, просто роботи повно.
Начальниця скептично похитала головою та прикрила двері. Соломія ж відкинулася на спинку крісла і на мить заплющила очі. Справді, вона все частіше лишалася в офісі після роботи, бо тут ніхто не смикав її через дрібниці, ніхто не випрошував грошей і не влаштовував сцен із необґрунтованими доріканнями.
Телефон завібрував — іще один дзвінок від свекрухи. Соломія лиш глянула й вимкнула звук. За хвилину прийшло повідомлення: «Терміново перетелефонуй! Невідкладна справа!»
— Алло, пані Галино? — втомлено озвалася Соломія. — Що таке?
— Чому ти не піднімала слухавку?! Я вже годину телефоную! Ти гроші перекинула?
— Які гроші?
— Як це які? На аптеку! Я ж просила Юрчика передати!
Соломія зітхнула. Вочевидь, чоловік «забув» згадати їй про чергову материнську забаганку.
— Пані Галино, але ж учора я вже переказала вам п’ять тисяч.
— То тепер треба іще вісім! У мене нові призначення, — у голосі прозвучала образа. — Ти що, не віриш? Он усі мої подруги в театр ходять, тільки я не можу розслабитися, бо мушу про здоров’я дбати!
Соломія потерла скроні. Ця розмова повторювалась уже вкотре: свекруха регулярно клялася, що здоров’я підводить, і просила грошей, але при цьому відвідувала салони краси й купувала собі все, що заманеться.
— Я розумію, але мені треба дочекатися зарплати, вона ж буде післязавтра.
— Мені треба сьогодні! — урвала свекруха. — Позич у когось в офісі!
Соломія зітхнула й поклала слухавку. У гаманці залишалося якихось дві тисячі гривень, а до зарплати — ще два дні. Та ще й продукти треба купити.
Додому Соломія повернулася пізно ввечері. У коридорі пахло жареною картоплею, від якої в неї аж у голові запаморочилось. На кухні, розвалившись в кріслі, чатував Юрко. У весь голос дивився ролики в соцмережах.
— Ти де пропадаєш? — невдоволено спитав він.
— На роботі. Де ж іще?
— Мама казала, ти їй наговорила зайвого.
Соломія скинула босоніжки та глянула на гору брудного посуду в раковині.
— Юро, ти не міг бодай тарілки помити?
— У мене тяжкий день був, — відмахнувся він. — Втомився бігати й шукати вакансії.
— О, то ти все ж шукаєш роботу? — Соломія кинулася до сковорідки, яку довелося відтирати силою. — І як, є якийсь результат?
— Е-е… Завтра нібито співбесіда.
— Як і минулого тижня? І позаминулого місяця?
Юрко відвів погляд, сердито почухав потилицю:
— Ти натякаєш, що я не хочу працювати?!
— Слухай, я тільки знаю, що з останніх сил тягну всі витрати на собі. Щомісяця — наші кредити, твої рахунки за телефон, аптека твоєї матері, а тепер іще й нові прохання з її боку.
— У тебе ж зарплата нормальна, ти бухгалтер, — заперечив чоловік. — Невже шкода помагати мамі?
Соломія похитала головою. Вона дістала з кишені телефон, що знову вібрував. Спливло ім’я «Пані Галина» .
— Алло? — буркнула Соломія.
— Ти вже перекинула мені гроші? — нетерпляче допитувалася свекруха.
— Ні, і поки що не можу.
— Як це не можеш? А Юрко сказав, що ти нову курточку купила!
Соломія кинула невдоволений погляд на чоловіка. Той мовчки вдав, ніби заглиблений у свій телефон.
— Куртка була розпродажна, коштувала менше тисячі гривень, і я купила її, бо стара розлізлася! Я не зобов’язана.
— Що?! Та тобі шкода мені і гривню дати, а себе одягла на цілу тисячу?! — свекруха аж на фальцет перейшла.
Розмова урвалася — Соломія не витримала й натиснула «скинути». Почуття було таке, ніби вона пробігла стометрівку.
— Мама має рацію, — озвався Юрко. — Ти чомусь почала витрачати забагато.
— Серйозно? — Соломія пирхнула. — А хто з нас кілька місяців тому взяв собі у кредит новий телефон?
— Мені потрібен був якісний смартфон для роботи! — сказав Юрко.
— Для якої саме роботи, Юро? Яка така робота вимагає від тебе телефон за 50 тисяч?
У цю мить у двері подзвонили. На порозі стояла пані Галина з яскравим макіяжем та свіжесеньким манікюром.
— Ой, то ви й тут? — Соломія відступила, пропускаючи «дорогу» гостю. — Чим зобов’язані?
— Та от вирішила зайти, раз ти кидати слухавку стала! — свекруха рішуче зайшла. — Нахабство яке! Я через тебе нічого не можу купити, мусила економити!
Соломія подивилася на її дороге пальто, лаковану сумочку й виразно скривила губи.
— Юро, — пані Галина повернулася до сина, — ти бачиш, як ця дівчина зі мною поводиться? А я ж для вас стільки всього робила!
— На мої ж гроші, — тихо зауважила Соломія.
— Що ти сказала? Невдячна!
Та Соломія вже прямувала до спальні. Витягла з комода папку зі всіма квитанціями, записами про переведені кошти за останній рік. У голові майнуло: «Годі».
Наступні кілька днів вона відкривала новий рахунок у банку, відкладала дрібні суми — п’ять-десять тисяч гривень щомісяця, приховувала чеки. Пані Галина продовжувала просити грошей, але цього разу Соломія казала тверде «ні».
— Як це «немає»?! — хлипала свекруха у слухавку. — Зарплата ж була!
— Пані Галино, більше ні копійки не дам, — відповіла Соломія.
Цього ж вечора Юрко влаштував неабияку сцену:
— Як ти можеш так із моєю мамою?
— Не здорова? — Соломія зітхнула. — А нова шуба їй теж за рецептом?
Юрко почервонів:
— Ти — моя дружина, ми сім’я, ми зобов’язані допомагати родині!
— А ти — мій чоловік. І де твоя допомога, га?
Соломія вперше не здалася. Юрко то благав, то дорікав, але вона стояла на своєму. Зрештою він грюкнув дверима й подався ночувати до матері.
Він не повернувся ні того дня, ні наступного, та от Соломія про те навіть не дізналась. Того ж вечора вона сіла в таксі разом із торбою своїх речей.
Автівка рушила, прямуючи геть від колишнього життя.
Минув тиждень. Телефон дзвонив безперестанку, ім’я «Юрко» висвітлювалось в усіх месенджерах, та вона не реагувала.
У зйомній квартирі Соломія спершу увімкнула маленьку настільну лампу, потім чайник. На душі було тривожно, але водночас дивно легко.
Сидячи перед вікном, вона дивилася на незнайомий двір і зовсім інше життя, яке чекало попереду. Жодних докорів, жодних зобов’язань .
Телефон знову завібрував.
— Зовсім забула, – сказала Соломія сама собі і вийняла сімку з телефона. Вставивши нову першим же ділом заблокувала скрізь і чоловіка і свекруху.
А десь там Юрко і його мама поспіхом збирали речі, адже Соломія чомусь не оплатила оренду квартири і тепер Юрко мусив переїжджати до матері в її однокімнатну квартиру.
— Що за жінка. – обурювалась свекруха Соломії. Геть не дбає про сім’ю. Ніколи вона не була тобі парою. Як нам тепер жити, що вона собі надумала?
А й правда, як їм далі жити?
Головна картинка ілюстративна.
