fbpx
Історії з життя
Сорок років минула відтоді, як я школу скінчила. Отримала запрошення на зустріч і вирішила піти. Не знаю чого я очікувала, але через сорок хвилин попрощалась і пішла додому. все ж час змінює людей. Ой, як змінює

Сорок років минула відтоді, як я школу скінчила. Отримала запрошення на зустріч і вирішила піти. Не знаю чого я очікувала, але через сорок хвилин попрощалась і пішла додому. все ж час змінює людей. Ой, як змінює.

Ні, я була рада побачитися з подружками зі шкільного минулого, з одною, навіть, разом ходили до садка, школи та університету, тільки факультети різні були.

Лера, справжня красуня з мого класу. На неї заглядалися усі хлопці нашої школи. Вона була дуже популярна, добре вчилася та мріяла стати вченим.

Потім школа закінчилася, і ми вступили хто куди, ось тільки з Машею в один ВНЗ, але через навчання спілкуватися вже часу не було. А потім час минув, у мене чоловік з’явився, потім ще й діти, то й майже 40 років пролетіло. І я не сказала б, що дуже сумувала за ними, але з теплом згадувала всі наші зустрічі.

І ось дзвонить мені Маша, пропонує зустрітися, каже, що Лера теж прийде, я подумала, а чому б і не сходити. Домовилися зустрітися в центрі у кафе, я трохи запізнилася, подруги були вже на місці.

Коли я їх побачила, спочатку навіть не впізнала. Тоненька блондинка Маша, перетворилась у огрядну жінку з темним волоссям, якій на вигляд років 70.

Лера нагадувала себе, тільки погляд змінився. Коли я запитала, чи здійснились її мрії і як склалось життя, вона зазналась чесно, що років із двадцять була коханою жінкою одруженого чоловіка.

— Він обіцяв залишити дружину, а потім не міг, бо діти малі були, а потім перехідний вік, а потім у нього інша з’явилась, молодша. А мені тоді виповнилось сорок три і я вже нікому не потрібна була. Ні роботи нормальної, ні особистого життя. Так оце до сьогодні одна і є.

Маша теж розповідати про себе почала і все в неї в мінорі, все сіро і безрадісно. Сидять і в мене запитують, як справи. А мені от не хотілось, навіть розповідати, що все гаразд І чоловік прекрасний і діти вже одружені і внуки мене люблять.

Просиділа я там 30 хвилин, які здалися мені вічністю і пішла. Все-таки час змінює людей і в нас із ними не залишилося нічого спільного. Мені було абсолютно не цікаво і навіть трохи неприємно спілкуватися з ними.

Мабуть, взагалі не треба було ходити, але ніхто не знав, що так все складеться. Може, і вони про мене так само подумали.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page