fbpx
Історії з життя
Спала Марія тривожно. Наснилась спочила мама, яка з сумом виглядала у вікно білесенької хатини: «Оце були у мене тут квіточки, я милувалась. А прийшла Маринка усе до материної хати забрала». Прокинувшись одразу поїхала до місця спочинку матері. Поглянула і отетеріла

Спала Марія тривожно. Наснилась спочила мама, яка з сумом виглядала у вікно білесенької хатини: «Оце були у мене тут квіточки, я милувалась. А прийшла Маринка усе до материної хати забрала». Прокинувшись одразу поїхала до місця спочинку матері. Поглянула і отетеріла.

— Оце, мамо лиш 50 років маю, а вже й дихається тяжко, – говорила Марія присівши на лавочку поряд з материним пам’ятничком, – Але нічого, зараз трохи перепочину і візьмусь до роботи.

Але те “трохи” затяглось. Вже надто тяжку тачанку собі нагрузила, от і ледь дійшла. Довелось навіть помічних крапель накрапати, бо дуже вже не добре себе почувала. А, як отого усього з собою не взяти. Сапа, лопата, граблі, квітів різних привезла, а ще землі купила спеціальної, бо ж нічого рости на рідному горбочку не хоче хоч ти плач.

Цілу зиму доглядала і пестувала петунії і чорнобривці на своїх вікнах, навіть лампу спеціальну купила, аби росли краще. А вчора сходила на ринок і гривень на п’ятсот накупила троянд, хризантем і кілька туй узяла. Вирішила зробити цього року справжню красу у неньки, адже вона так квіти ріднесенька любила.

Ледь оте все з міста рейсовим автобусом привезла. Дві торби з землею через плече, а тачанку з приладдям і квітами у руках. Думала сама поруч з мамою ляже. Але сидіти ніколи, у годину дня автобус у місто, якщо не встигне то хоч тут ночуй.

Попрацювала Марія на славу. Зняла верхній неродючий шар землі. Насипала нової, купленої. Розквітнув мамин горбочок. Майоріють чорнобривці, розклали своъ пишні квіті петунії. Акуратними кущиками примостились декоративні троянди і хризантеми. А поряд з пам’ятничком дві туї висаджені. Гарно! Справді гарно. Мамі б сподобалось.

— Пробач, ріднесенька, але мушу бігти. Ніби все зробила. Вірю, ти б уподобала.

Поцілувала пам’ятничок і чимдуж тримаючись за поперек побігла на зупинку автобуса. А вже в вечері мусила викликати швидку. Ох і недобре стало.

— Що ж ви себе не бережете? – сварив чоловік у білому халаті, – У вашій виписці чітко написано, що ви повинні найближчі два місяці поберегтись. На вас глядіти без сліз не можна. Перевтомились, а ще ваші недуги. Ай, яй!

Марія винувато ховала очі. Соромно було. Донька стояла бліда і ледь не плакала.

— Як дитина маленька. Кажу на вихідних разом поїдемо, а вона сама… А тепер мамо, що з вами робити?

Обійшлось. Покращало. Спати лягала уже легше стало. Спала Марія тривожно. Наснилась спочила мама, яка з сумом виглядала у вікно білесенької хатини: «Оце були у мене тут квіточки, я милувалась. А прийшла Маринка усе до материної хати забрала».

Прокинувшись Марія навіть дочці нічого не кажучи, одразу поїхала до місця спочинку матері. Прибігла до рідного горбочка поглянула і отетеріла. Порожньо. Жодної рослинки, якої вона вчора садовила не було. Геть землю хтось забрав. Натоптано брудно і розкидано усе довкола.

Пішла до місця спочинку тітки Одарки. Так і є. Маринка, двоюрідна сестра усе до матері пересадила. Навіть земля, яку Марія купувала тут підсипана.

Там її і знайшли випадкові перехожі. На вихідні біля горбочка її матері з’явився ще один.

Автор Анна К.

facebook