fbpx
Дозвілля
Спершись руками на палицю, літній дідусь схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”

Прощати потрібно навчити.

У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу бути біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.

Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась.

Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до літнього чоловіка, що з подивом дивився на молоду маму. Вона несміливо сказала: “Пробачте будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.

Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна. Чому?” Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”

“Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.

Далі була тиша.

Спершись руками на палицю, літній дідусь схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…

Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”

Жінка далі мовчала, немов на щось очікувала.

Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза.

Знову запанувала тиша.

В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.

Літній чоловік заледве припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”.

Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.

Попросити прощення – це не є виявом слабості, це вияв любові, яка зцілює і береже єдність.

Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення?

А відповідь проста: той, хто має більше милосердя.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook