Заміж я вийшла уже будучи глибоко при надії. Ми збирали кошти на перший внесок для придбання свого житла, хотіли, щоби у нас був свій куточок, задля цього їздили за кордон але трохи не вийшло. Довелося виходити заміж, сходити “за малюком”, і вже після цього взяти кредит на квартиру.
Спочатку сімейного життя ми проживали у батьків чоловіка – у них трикімнатна квартира, та й жили вони вдвох, менший брат чоловіка саме поїхав на навчання. Моя мама тоді була обурена таким нашим вибором адже ми не схотіли з нею жити. Навіть пояснення що місця у батьків чоловіка було набагато більше, ніж у двокімнатній квартирі мами, на неї не діяли. Я думала, то материнські почуття такі сильні у неї, але згодом ми усвідомили, чому вона так кликала до себе.
— Хороші дочки біля мами хочуть жити, а ти до матері чоловіка поїхала, наче рідна мати не надто хороша.
Пояснити нічого не можна було. Адже вона вирішила, що ми її сторонились, інакше бути не може. І мого сина не відвідувала доти, доки ми самі до неї не прийдемо і не доставимо до нього.
Пізніше, коли ми взяли під виплату квартиру і заселилися туди, ситуація трішки забулась. Ми собі спокійно жили, вирощували дитину та виплачували щомісячну суму за квартиру. Мріяли, що незабаром я піду працювати і борги швидко закриємо. Але й тут не вийшло.
Лютий минулого року сплутав усі наші плани. Чоловік мій залишився без роботи і мусив кардинально змінити рід діяльності. Ми ледь вигрібали, аж тут на тобі – тест показав дві смужки. Я аж плакала коли усвідомила, що на роботу не вийде ще принаймні зо два роки.
Так що з грошима у нас зараз ситуація напружена. Мама та батько мого чоловіка люди добрі і якщо з’являється у них можливість – підкидають нам трохи грошової допомоги. А от моя мама вийшла на пенсію і одразу вирішила, що тепер ми її утримувати повинні, адже вона свого часу мене виростила і на ноги поставила, тепер її добробут – мій прямий обо’вязок.
Якби могли собі це дозволити, то це без запитань, але зараз самі у складному становищі. Прикро стає, що батьки допомагають, а моя мати тільки всім незадоволена.
Влітку мама робила на дачі невеликий ремонт, і чекала допомоги від нас.
— На шпалери потрібно вісімсот гривень, – заявила вона безапеляційно. Коли ж почула відмову – То хай хоч твій чоловік фізично допоможе.
Геніально! Мій чоловік практично не відпочиває, працює цілодобово і він тепер у неділю повинен ще день витратити на те, щоб доїхати у дачний кооператив і там клеїти шпалери і фарбувати двері? Я йому навіть не розповідала про ідею мами, а просто знайшла відмовку. Але наслухалася від мами дуже багато після цього.
Ціле літо від матері не було ні слуху ні духу, а ось на осінь зі своєю новою ідеєю зателефонувала — із кухонними меблями. Я ж їй, звісно, відмовила, пояснивши, що грошей ми не маємо.
— На маму рідну копійки не маєш? Так їм важко та тяжко, що знайшли гроші на поповнення, от і на мене знайдіть. – Не можете на життя заробити? А що ти собі думаєш, як житимеш. коли вас не троє, четверо стане? Я мріяла, що дочка мені на старості опорою буде, а тут ніякої допомоги від тебе.
Мені стало дуже прикро після таких слів моєї матері. І як можна говорити подібне до своєї дитини, яка її справа. Адже ми живемо окремо, грошей у неї не просимо, утримує нас мій чоловік.
Після таких її слів я вимкнула зв’язок. Я не вважаю своїм обов’язком її зараз утримувати, тим більше, що ми самі без грошей сидимо і збираємо кожну копійку, щоб швидше розплатитися з боргами за квартиру.
Скажіть, невже така поведінка є нормою? Діти повинні собі відмовляти у всьому тільки для того, аби виконати забаганки батьків? Для цього ми на цім світі, чи як?
Ви б просили у доньки нових меблів кухонних знаючи ситуацію?
01,03,2023
Головна картинка ілюстративна.