В двадцять п’ять я боялася залишитися сама, не смійтеся, адже всі навколо заміж вискакують, а я не маю нікого на приміті. А от у сорок п’ять я хочу бути сама. Мені так добре одній і на тобі – з усіх боків кавалери лізуть, мов таргани на світло і якості такої ж і ще й з аргументом – сама залишишся, бери нас, поки даємося, а то буде тобі старість самотня бууууу…
Що я в ті двадцять п’ять пережила, які мені думки в голову лізли і головна з них – негайно вийти заміж за першого-ліпшого, тільки б хто заміж покликав.
І так сталося, що таки мене посватав мій одногрупник, а я й дала згоду. Щоб як усі бути, а не мовчати на зустрічі випускників. Ось так я собі думала, а що буде далі не дуже й задумувалася.
А далі були діти, які потребували все й одразу, а ми з Василем тільки очима кліпали. Адже ми не були до такого готові. А хто в тому винен? Правильно, він чи вона.
От і не справилися ми зі шлюбом, довго тягнули, довго мирилися, але ми були різними людьми з самого початку, а випробування тільки нас віддалили і проявили всі слабкі сторони.
Далі я хотіла негайно бути щаслива, мала кілька невдалих романів, які тільки затягли мене у вік, але аж ніяк не були тими, про які я мріяла, які мали б мене ощасливити.
Далі були довгі роки, коли я не могла зрозуміти, чому я ні на кого не можу спертися, чому я така самотня, чому в інших виходять, а у мене ні. Сотні тих «чому» на які ніхто на світі не мав відповіді.
В кінцевому результаті я залишилася сама з собою і мені та жінка не подобалася. Я питала її, чому вона не зберегла фігуру і молодість, чому не мала розуму втримати своє щастя, чому вибирала не тих чоловіків, чому не збудувала довірливі стосунки з власними дітьми, чому вони не вдячні, чому батьки мене не навчили елементарних речей, а тільки пришпилювали забобони…
Далі я себе прийняла, зрозуміла, що нікуди не дінуся і можу лише прийняти те, що є і змінити те, що можу.
А далі настав той довгожданий час, коли жінка в дзеркалі почала мені подобатися, я була від неї у захваті. Повірте. У неї не було ні голлівудської краси, ні осиної талії, просто я собі подобалася і з сивиною, і зі зморшками на чолі, з надщербленим нижнім різцем…
І в цей прекрасний момент, коли я насолоджувалася спілкуванням з собою, навколо мене почали копошитися чоловіки!
Це була така дивовижа, адже кожен чоловік, який мимохідь був в моєму житті в ролі таксиста чи сантехніка, норовився продовжити наші стосунки геть в іншому форматі.
Спочатку це мене тішило, далі смішило, а далі почало дратувати.
Вся справа в тому, що ці чоловіки мали лишень один аргумент, чому я маю віддати їм перевагу – вони мене знецінювали, применшували мої здобутки, намагалися повернути знову в ті часи, коли я витрачала всі гроші на процедури краси, але й тоді я більшості не подобалася. А тепер, коли я витрачаю гроші й на книжку і на тістечко, на подорож і кросівки. То раптом все має вернутися лишень в той формат, де я біжу в салон, а потім на кухню і ввесь час догоджаю та намагаюся втримати чоловіка будь-яким способом.
Що це за така дивовижа? Чи було у вашому житті таке і як ви з цим справилися?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
