Поки я в цій ситуації розібралася, то мало шлюб не втратила, не думала ніколи, що в сорок сім років буду доказувати всім очевидні речі. Але тепер у мене питання щодо моєї подруги – що з нею робити після такого, бо було от що.
Все почалося з того, що ми з чоловіком мали їхати до його матері в селі в іншу область, вона себе не дуже добре почувала, а я за професією медсестра і ми мали її на огляд відвезти і вдома прослідкувати за господаркою, бо в неї і кози, і кури. Я думала, що нас не буде тиждень, але все на більше затягнулося. Але добре, що за той час їй стало легше і приїхала сестра чоловіка нам на зміну. І ось ми такі щасливі вернулися додому, бо ще є своя хата, то своя, хоч би то в найближчих людей, але відчуття все одно, як в гостях.
Знову звичні будні у нас, як в якийсь момент розумію, що мій чоловік дуже прискіпливо на мене дивиться. Подумала, що щось на обличчі, пішла до дзеркала – нічого. А далі він почав мене після роботи чекати. А інколи й на роботу заходить та мене біля ординаторської чекає.
А далі розпитування пішли – чого той лікар тільки зі мною чергує, той пацієнт лиш на мене чекає на процедури, привітався зі мною чоловік на вулиці – хто він.
Спочатку я не розуміла, що відбувається, а далі стало приємно – чоловік мене ревнує, то значить ще любить, але далі це почало дратувати.
– Богдане, що відбувається?, – вже не витримала я, бо він почав питати, чого я фарбуюся і саме в це вдягаюся.
– Це ти мені поясни, – вже й він не витримав і побіг в іншу і кімнату і звідти несе, мов змію на патику, чоловічі спідні.
– Слухай, якщо вони брудні, то кинь їх в ванну, а не тицяй мені під ніч.
– То не мої!
Запала павза. Я нічого не розуміла, звідки це в нашій квартирі? Донька заміжня в інше місто і не приїжджала, сина у нас нема, якщо це не чоловіка, то звідки?
– Мені сусідка розказала, що бачила. Як з нашої квартири виходив чоловік!
– Злодій?, – я кинулася по своїх місцях дивитися чи є гроші.
– Ні, вона каже, що він мав ключ!
Я не зауважила останні слова, бо перераховувала гроші з чобіт зимових, далі пішла в книжки… Коли все було перераховане та покладене назад, я нарешті почала думати і від здогадки мало не скрикнула. Подруга! Марина!
– Богдане! Я Марині ключі залишила, ти вже вибач, що не сказала, бо ти не любиш, коли вона приходить. Вона сказала, що з чоловіком посварилася і хоче кілька днів побути у нас, хай він подумає про свою поведінку і попросить у неї вибачення.
– Ні, чоловік був молодий, а я добре Василя знаю, він вже лисіє.
– Тоді я нічого не розумію, – кажу я.
Вирішила набрати Марину, але та сказала, що була кілька днів і все, вернулася до чоловіка.
І все це якось вже було не весело, бо тут чоловік з підозрою, тут подруга каже, що не водила нікого, а я – винувата?
Поки пішли ми обоє до сусідки, поки розпитали в який день то були і слава Богу, що вона згадала точні дати, бо ми тоді були в свекрухи і так моя репутація була захищена.
Правда, чоловік і далі мене з роботи проводжає, але то вже таке, навіть приємно.
Я пробувала з Мариною й наодинці поговорити, щоб вона зізналася, але та все заперечує і так правдиво божиться, що я не можу нічим заперечити.
Звичайно, що я їй вже більше ключі не буду лишати, це вже точно, але от як їй після всього цього довіряти, якщо вона навіть не моргне, розумієте? Може, вона мене й в інших ситуаціях підводила, а казала протилежне? Чи можу я їй далі вірити, чи краще віддалитися, хоч ми й знаємося двадцять років. Що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
