Я з’явилася на світ у багатодітній родині, однак, попри все, мене не чекали. Мама завжди відверто говорила що шкодує про те що я з’явилася на світ.
Маю я чотирьох сестер і одного брата. Всі вони закінчили престижні інституті у столиці, батьки оплатили навчання кожного. Нині кожен із них займає високі посади, має гарні заробітки, подорожують світом ні в чому собі не відмовляючи.
Навіть їхні діти, і ті з’явилися на світ із золотою ложкою в роті. Моїм племінникам нині 10 не має а вже вивчають кілька мов і об’їздили ледь не весь світ.
Але велика родина не означає дружна. Стосунки в мене із братами і сестрами не склалися ще змалечку. Можливо, мамина не любов передалася, або те, що вони повинні були наглядати за мною, однак ні сестри, ні брат ніколи мене не любили.
Нині три моєї сестри втім, як і брат, живуть у величезних будинках, мають усе про, що тільки може мріяти людина. Чого тільки варта їхні дорогі автомобілі.
Попри все ні з братом, ні з сестрами я не спілкуюся. Батьки і ті не відповідають на мої дзвінки. Як тільки я переступила поріг їхнього дому про мене забули всі і видихнули полегко. “Далі сама” – все, що сказала мама.
Справа в тому що сестрами і братом мої батьки завжди гордилися. Ті приймали участь в олімпіадах, були спортсменами, досягали значних успіхів. Улюбленим заняттям батьків було вихвалятися їхніми досягненнями перед гостями.
Те що я гарно малювала, чи вміла шити не вважалося чимось значущим. Про мене мовчали, за мене навіть не загадували. А коли заходила мова у когозь із запрошених про меншу донеьку, мама лиш зітхала гірко:
— Ніна? А що Ніна?
Я ж не повторила долі своїх сестер і брата. Живу скромно в орендованій квартирі, заміж досі не вийшла. Заробляю непогано, але мої доходи і близько не такі, як у родичів.
Нині в моєму житті з’явився молодий чоловік, який приділяє мені багато уваги. Я бачу, що дійсно йому дорога і ми плануємо жити разом.
Я не будую райдужні плани на майбутнє, однак дуже хочу щоб у нас усе склалося. Ми мріємо про двох, а краще трьох діток. Їх я буду любити усіх однаково, не повторю помилок мої батьків.
А нещодавно багаторічну мовчанку порушили мої сестри. З невідомого номера мені зателефонувала панянка і сказала:
— Прийди до матері у нас до тебе серйозна розмова.
Ні з мамою, ні з татом я не спілкувалася вже дуже багато років. Вони мене не кликали, я не йшла. Про їхнє життя я нічого не знаю. Лиш переступила поріг рідного дому та зрозуміла що тут усе змінилось.
Виявилося що в батька немає вже багато років, а мама нині занедужала. Сестрам я потрібна була тільки для того, щоб доглянути матір. Вони не довіряли чужим людям і хотіли для матері кращого догляду. Були згодні платити мені цілих 20 000 аби я жила при мамі.
— У тебе ні сім’ї ні дітей, ні професії нормальної. Хоч грошей заробиш. Але пам’ятай: у будинку камери і ми будемо за тобою спостерігати.
Як же вона здивувалась коли я розвернулася і вийшла з батьківської квартири. Телефонувала мені бо 10 разів на день. Вони були обурені тим, що я не погоджуюся бути біля мами. Своєю відмовою я руйнувала їхні плани.
— Ти завжди така була, Ми думали, можливо, хоч виростеш і зрозумієш наше добро, але ти залишилась собою навіть у такий складний час.
Я заблокувала їхні телефони і назавжди викреслила із голови слово “родина”. У мене ніколи не було сім’ї. Мене ніколи не любили, не опікали.
Можливо, вдасться побудувати власноруч, сподіваюсь. так і буде. Але гаяти свого життя біля матері, яка ніколи не любила, та ще й під пильним поглядом сестер для яких я ніколи не була хорошою, я точно не буду.
Хіба ж я не права?
Головна картинка ілюстративна.