Мама дуже неприємно здивувала. Не знаю, що це, просто заскок чи якісь вікові пунктики – від рідних онуків та дітей ховати їжу, щоб ми її не об’їдали. Коли це було взагалі? Відчуваю себе тепер якоюсь недодонькою, яка в матері останній шматок забирає.
Ми з сестрою вже давно самі мами, у неї двоє дітей і у мене двоє. Її хлопчики на два роки старші від моїх. Живемо зі своїми сім’ями, самостійні, на батьківській шиї не сидимо, милості від долі не чекаємо. Слава богу, що обидва декрети вже позаду, старший у мене зараз у школу готується, восени піде, молодший піде за рік.
На початку сімейного життя ми, як і багато молодих сімей, зіткнулися з питанням житла. Спочатку відкладали, взяли дольову участь у будівництві, досі виплачуємо. І платити ще один рік, але після того як я вийшла з декрету, платежі вже не висять на шиї важким каменем. Хоча вільних грошей, як і раніше, вкрай мало.
На батьків ми із чоловіком не розраховували. У мене одна мама, у чоловіка на руках батьків ще його молодший брат і не зовсім здорова бабуся. Максимум могли попросити підстрахувати нас із дітьми на якийсь крайній випадок.
Мама про те, що вона не може допомогти дочкам переживала. Засмучувалася, що за життя нічого не нажила, тому ми з сестрою без посагу. Але ми її переконували, як могли. Не всі народжуються із золотою ложкою в роті, що вдієш. Але мама і з нас не трясла грошей, жила на свої, а це вже непогана допомога.
Поки діти були маленькі, ми до мами їздили рідко. Живе вона від нас далеко, та ще й їхати із пересадками. Вона до нас теж їздила рідко, її дорога дуже втомлює, у транспорті маму захитує. Але коли діти підросли, ми намагалися щотижня з’являтися у бабусі.
Мені здавалося, що я роблю правильно, адже онуки мають бачитися з бабусею. Сама мама була ніби рада нашим візитам.
У нас, як я вже говорила, з вільними грошима було погано, але я все одно щоразу привозила якісь гостинці до чаю. Приїжджати з порожніми руками мені було ніяково. Мама ж завжди засмучувалася, що нічого смачненького для онуків у неї немає, начебто ми до неї приїжджали.
Але минулих вихідних я їхала не з порожніми руками. Батькам чоловіка від якихось друзів перепала половина свинячої туші. Поділилися вони і з нами, а я вирішила поділитися м’ясом із мамою. М’ясо гарне, сільське, з кісткою. Ледве дотягла пакет і двох дітей до мами.
У нас воно лежало в морозилці нормально, але у мами холодильник старий, морозилка маленька, м’ясо туди не містилося таким шматком. Вирішили розморозити, порізати та розкласти нормально.
– Де в тебе таз? Туди покласти м’ясо, щоб не текло.
Мама відповіла, що на балконі, я туди й попрямувала. Але у вказаному місці не знайшла. Почала шукати по всьому балкону, і замість тазу виявила пакет із продуктами. Там був сир, ковбаса копчена, йогурти, фрукти та цукерки.
– Ну що ти там порпаєшся, я ж сказала. – Зайшла мама за мною, і побачивши пакет осіклася.
На моє німе запитання мама вирвала у мене з рук пакет і випхала мене з балкона.
– Мамо, а це що і чому на балконі? – Все ж таки запитала я, коли зрозуміла, що сама мама пояснювати нічого не збирається.
– Продукти. У мене пенсія маленька, я собі трохи купую, але можу це на тиждень розтягнути, а то й на дві. А вам це на кутній зуб, раз чай попити.
Прозвучало так, ніби ми її постійно об’їдаємо, довели людину, що їй продукти довелося ховати. Хоча такого ніколи не було. У гості ми з дітьми до мами завжди ходимо ситі. Я дітям ще якісь сирки купую на випадок, якщо зголодніють. Все, щоб маму вкотре не напружувати. А вона все одно від нас із холодильника продукти на балконі ховає.
Я швидко зібрала дітей та пішла. Перебувати у мами було ніяково. Здавалося, що я їй завдаю незручності навіть однією своєю присутністю. Вона, звичайно, нічого не каже, але вона і про продукти раніше не говорила, а виявляється, боїться, що ми її об’їмо.
Тепер вирішую для себе кілька запитань: перше – чи говорити про цю ситуацію сестрі, друге – як тепер спілкуватися з мамою. Начебто сестрі сказати треба, та й кортить розповісти, але раптом і сестра на неї образиться. Або раптом з’ясується, що від неї мама продукти не ховає, тоді мені стане ще образливіше.
І як тепер спілкуватися із мамою? По телефону я зможу розмовляти, як ні в чому не бувало. Інша річ у гості їздити. Цього тепер робити не хочеться зовсім, але діти будуть проситися до бабусі, а що я їм скажу?
Фото ілюстративне.
