Ми з Пилипом тридцять років разом, маємо двох дітей, які вже мають пару, правда, молодший Павло, ще лиш живе з дівчиною, але я вірю, що таки одружиться.
Аж тут сусідка наша, яка з Павлом ще до школи разом ходила, приїхала до батьків і мого чоловіка наче підмінили!
– Оксано! Доброго ранку, – кричить їй зрання, коли вона виходить каву пити в садок під грушу.
– Оксано, підсоби з малиною, – запрошує до нас на обору.
– Оксано, а розкажи-но, що там у місті…
– Оксано, візьми ще граблі, я вам допоможу на полі…
Я спочатку не звертала уваги на це, але як він вже її запросив піти в ліс по гриби, а при цьому ще таке сказав, що я мало не впала!
– Дядьку Пилипе, а хто ж ті гриби чиститиме, як ми так багато принесемо?
– А хто?, – каже так хвалькувато, – Я й почищу!
І ось тут я маю сказати, бо ви не зрозумієте – він ніколи нічого не чистить! Принесе рибу з озера – на чисть, принесе малини з лісу – бери перебирай, принесе ягід чорних – перебирай, принесе грибів – перебирай і чисть і суши. Все це я сама! Тридцять років ось цими руками все сама перебираю, ріжу, сушу, закриваю, а він лиш попахкує надворі!
А тут молодицю в ліс веде і обіцяє сам гриби чистити – що я маю сказати і що я маю думати?
А я тоді йому:
– Зачекай, Пилипе, я з вами раз ти вже чистити будеш, то багато назбираємо.
Пішли ми та все він з Оксаною балачки веде, наче мене й нема: а чи має вона хлопця, чи має роботу, чи добре заробляє, чи любить дітей…
Анекдоти свої травить та все нас вихваляє, які ми господарі гарні та яка я добра жінка, чуйна і людяна. А я те чую і вже киплю і хочеться мені… ну знаєте…
Принесли ми грибів і що ви думаєте – я знову сама все чищу!
Аж раптово на вихідні Павло приїхав та до мене:
– Ви, як, мамо?, – в очі заглядає…
– Я добре, – кажу, – але могло б бути краще.
І все на чоловіка дивлюся.
А той такий раденький, що Павло приїхав та давай розказувати, як ми всі на гриби ходили з Оксаною, і що вона має добру роботу, але хлопця ще не має.
Я дивлюся, а мій Павлусь якось стрепенувся…
– Я тут м’яско замаринував, то й сусідів покличемо, бо у нас сьогодні дата, – Пилип аж пальця вверх підняв.
Я лиш хотіла рота роззявити та спитати, що за дата, але він мене під бік…
Знаєте, я проти того аби отак наліво і направо всіх гостити, але чоловік гне своє – свято, то свято. Насмажила голубінок, зробила підливу грибну до картоплі, огірочки малосольні, шашличок…
Сусіди теж не прийшли з порожніми руками, бо Пилип Оксані ще зранку говорив аби до нас зайшли ввечері.
Вони й до шашличка взяли і ще Оксана примудрилася пиріг з ягід спекти.
Сидимо і, знаєте, якось душевно так… Як в молодості… співаємо, минуле згадуємо…
Ми ж колись з сусідами забавлялися молодими, а потім клопоти нас розділили не лише парканом.
А Павло до Оксани все ближче і ближче, то се подасть, то те… А далі й зникли.
І як тільки Пилип побачив, що молоді пішли, то ще більше розвеселився…
Прийшов Павло над ранок…
А потім і на тиждень лишився, каже, що взяв міні-відпустку…
А потім сказав, що буде Оксану сватати…
Я кліпала очима, а мій Пилип аж пританцьовує:
– От, сину, от, що значить батько! Яку тобі дружину знайшов? А то б і далі ти кис зі своєю міською, яка тільки й чую – принеси те, подай оце, а що це, а я боюся, а це болото… А це наша!
І аж тоді я доперла і щасливо розсміялася!
Мені й самій та міська не подобалася, бо тільки носом на все крутила… А Оксана добра і працьовита, я ж її з дитинства знаю.
Фото Ярослава Романюка.
