fbpx

Старий професор волав не жаліючи голосу. Здавалось, ще трошки і йому самому потрібна буде допомога. Галя стояла мов соляний стовп. Свідомість не хотіла сприймати того, що вона зараз почула. Та й хто в таке повірить, хто ж може подумати, що так можна вчинити?

Старий професор волав не жаліючи голосу. Здавалось, ще трошки і йому самому потрібна буде допомога. Галя стояла, мов соляний стовп. Свідомість не хотіла сприймати того, що вона зараз почула. Та й хто в таке повірить, хто ж може подумати, що так можна вчинити?

Щаслива. Так Галя була щасливою і дуже везучою. Перший шлюб розпався сам собою. Чоловік поїхав за кордон залишивши Галі на згадку трикімнатну квартиру і синочка Богданчика. Вона навіть не переживала через те, що сталось. Просто, здала квартиру і поїхала до мами у мальовниче село жити. Грошей вистачало, ще й відкладала.

З Петром познайомилась коли Богданчику сім було. Приїхав майстер, аби перекрити їм будинок, та так і залишився уже в ролі господаря. Гарний він у неї. Високий широкоплечий. За таким і справді, як за кам’яною стіною. І Богданчик до нього прикипів. І мама йому не потрібна, усе з Петром та з Петром. То човна смолять, то паркан ремонтують, то щось майструють собі удвох.

— Щаслива ти у мене, донечко! – колись сказала їй матір, – Такі чоловіки тобі хороші у житті зустрічаються. Он, Петро – скарб.

А вже на весні відчула Галина, що при надії. На першому ж обстеженні Петро зомлів від новини – трійня. І почалось! Уже й не пам’ятала Галина з того часу, чи хоч спала вдома. Усе її обстежують та слухають. То туди направляють, то сюди. А коли уже на досить великому терміні лежала на збереженні, зателефонувала матір.

— Богданчику зле, доню. Але Петро з ним поїхав у обласну. Дзвонив, що через тиждень уже й випишуть. Каже, то йому через те, що швидко росте так недобре стало.

Галя зателефонувала чоловіку, той підтвердив материну розповідь і сміючись сказав, що то дрібниці. Мовляв, як виявилось у багатьох діток так. Трохи підтримати малого треба, а там усе буде прекрасно.

Уже через три місяці на світ з’явились три малесенькі балеринки. Три манюні сонечка. Пробувши ще два місяці на стаціонарі Галина, нарешті змогла повернутись додому.

Богданчик і справді виріс за той час. Хоч і спілкувалась із старшим сином телефоном, але побачивши одразу помітила його якийсь “землянистий” колір обличчя.

— Росте наш лицар! – сказав Петро, – Не хвилюйся, з ним усе гаразд. Он скільки усього п’є – махнув рукою на коробочку з виписаним для сина, – Я завтра хочу у місто поїхати. Нарешті знайшов хорошого буса. Думаю грошей, що у нас відкладені вистачить.

І полетіли безсонні дні і ночі. Три верескухи не давали спокою нікому. Галина на привида стала схожа. Не знала ні який день, ні яке число, чи місяць. Годування, прання, годування. Малі відмовлялись спати усі одразу – лишень по черзі. Отямилась лиш коли Богданчик просто не зміг устати з ліжка. Залишивши усе полетіла з ним до спеціалістів.

Старий професор волав не жаліючи голосу. Здавалось, ще трошки і йому самому потрібна буде допомога. Галя стояла мов соляний стовп. Свідомість не хотіла сприймати того, що вона зараз почула. Та й хто в таке повірить, хто ж може подумати, що так можна вчинити?

По підлозі були розкидані якісь папірці і виписки.

— Чому, я питаю, ви лиш зараз приїхали. Втрачено дорогоцінний час. Тоді ми могли урятувати вашого сина, я про це його батьку казав. Ви, що свідомо його на той світ відправляєте?

Чи могла Галина хоч слово сказати? Щойно перед нею відкрилась глибина підлості чоловіка в яку й несила повірити. Знаючи, що на врятування пасинка потрібні кошти він і пальцем не поворухнув. Натомість купив собі авто. А вона? Чим вона краща? Аби хоч поглянула у карту, аби хоч одного разу поглянула.

Богданчик боровся. Щодня і щохвилини чіплявся за життя. Але…

Галина повернулась сивою. Петро просто зник разом із авто. А дівчаточка ростуть собі. Щасливі щебетушки.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

You cannot copy content of this page