Ставлення сватів до мене і донки змінилась одразу, як тільки я на заробітки поїхала. Все частіше мені донька телефонувала і все більше просила. Я вже не витримала і прямо запитала, а чого вона до чоловіка свого не йде з тими проханнями. Тут і відкрилась прикра правда.
Не знаю, як тепер мені і бути, адже від мого рішення залежить щастя моєї єдиної донечки. Три роки тому я саме заради її добробуту поїхала на заробітки, але нині усе повернуло так, що те рішення стало чи не найбільшою моєю помилкою.
Ольга моя зі своїм Павлом ще зі школи разом та вдвох. Спочатку – дружили. Він у нас і жив якийсь час, коли стосунки з вітчимом були складними. Я ставилась до нього, як до ще однієї своєї дитини, бо вони з донкою і справді були, мов сестра із братом.
Ну, але виросли і дружба та переросла у щось більше. Я щаслива була на їхньому весіллі, бо вважала, що ніхто і ніколи не любитиме і не берегтиме мою Олю, як Павло. Та виявилось, що зарано тішилась.
Спершу, вони і справді гарно жили у квартирі яку на весілля подарувала молодим сваха. Та вже за рік, коли розійшлась сваха за своїм другим чоловіком, вони мусили те житло звільнити, адже ту квартиру, як спільно нажиту, почала сваха із чоловіком ділити.
Тоді я й зрозуміла, що треба їхати, бо ж донка при надії, тимчасово вони у моїй однокімнатній квартирі. Оля в декреті, Павло на дві роботи бігає, але вистачає лиш на життя.
Домовились ми тоді, що я буду їм допомагати на власне житло кошти збирати. Та пішов четвертий рік мого тут перебування і стала я помічати дещо дивне: донка все частіше просить про допомогу. То їй малому за садок заплатити, то пилосос зламався, то треба їй за курси заплатити, то на харчі гроші.
— Доню, ти мене вибач, мені для тебе не шкода, але ж я вам на житло збираю. Таке враження, що ти самотня мама. На такі дрібниці просиш гроші.
Тут і розповіла мені донка всю правду. Виявилось, що відколи я поїхала в Англію від Павла вона не бачить ні копійки. І він і сваха говорять, що вона донька багатенької матері і як що треба, то мусить у матері просити.
— Говорять, що як жила я на всьому готовому у них, то вони і слова не казали. Тепер, хай би ти дала хоч половину з того, що вони мені забезпечили спочатку.
Я оніміла просто. То виходить я своїм перебуванням тут донці не допомагаю, а послугу ведмежу роблю. Зять і сваха з якогось дива раптом вирішили, що саме я повинна забезпечувати молоду родину.
Тепер не знаю, як бути. Донька сама розгублена, каже, що відносини у них хороші, аби не фінансове питання. Зі свахою говорила, але там стіна.
— Ви гарні гроші заробляєте, а донка ваша в декреті сидить. Можна допомагати поки вона на свій хліб не піде. Мій син не повинен її до старості утримувати. Він ще й маму має, яка сама залишилась без чоловіка.
От як мені бути тепер? Повертатись? Але ж молоді в моїй квартирі. Де вони житимуть та й за що?
Головна картинка ілюстративна.
