Я не знаю, як так могло статися і чому це взагалі сталося …. Я була щасливо заміжня, як мені здавалося. Я з радістю поверталася додому після роботи, готувала вечерю своєму чоловікові і нашій дочці. Наші відносини багато хто називав ідеальними. Вони такими і були …
Але чому ж тоді я не змогла протистояти новим почуттям? Чому не викинула з голови новенького співробітника, який прийшов до нас на посаду головного редактора жіночого журналу. Чоловік і в жіночий журнал. Спочатку це викликало у мене посмішку.
Перший час я не перетиналася з ним, але потім ми стали спілкуватися і відразу знайшли багато спільних тем. Виявилося, що ця людина на своєму місці, і я помилялася в своїх припущеннях, що він не компетентний в питаннях жіночої душі.
День за днем я стала помічати, що стала старанніше обирати гардероб на новий робочий день. Що тепер я не дозволяла собі піти з «хвостиком», а завжди робила зачіску. Я закохалась. Як банально.
Ми стали зустрічатися. З моїм колегою. Він був не одружений, йому легше. Мені ж наші зустрічі приносили і радість і почуття провини. Прийшовши з побачення додому, я виправдовувалась завантаженістю на роботі. А мене чекали чоловік і дочка. Стіл накритий, вечеря на столі. Чоловік допоміг зробити дочці уроки, щоб я могла відпочити після важкого дня. Як же мені було соромно в ці моменти. Хотілося крізь землю провалитися. Краще б мій чоловік був неробою і любив компанії друзів, краще б протирав штани біля телевізора. Але він був ідеальним чоловіком, але люблю я іншого.
Ночі безперервно я ревіла в подушку. Моя душа металась. Я відчувала себе зрадницею. Я розуміла, що мої почуття до чоловіка згасли, але ми були чудовою сім’єю. У нас була дружба, відповідальність, довіра. Ми виховували дочку. І я могла все це зруйнувати своєю поведінкою і своєю закоханістю. І я прийняла рішення покинути свого коханця. Я вибрала сім’ю!
Прийшовши на роботу, я вирішила відразу ж поговорити з коханим колегою. Але коли побачила його, земля пішла з-під ніг. Я не змогла розлучитися з ним і ті кілька хвилин, що ми провели разом для мене були щастям.
З кожним днем мені ставало все гірше: почуття провини з’їдало мене зсередини. Я вирішила залишитися кілька днів вдома, відпочити і подумати. Це були найдовші дні в моєму житті. Я зрозуміла, що жити не можу без нього. Ні, не без чоловіка. Я хочу бути з ним, з моїм коханим, але як це можливо? Зруйнувати свій багаторічний шлюб з дуже хорошим чоловіком?
Хто мене нормальної назве? Розумію для когось ця моя ситуація смішна, але не для мене. Стрибнути у воду не знаючи броду? Чи все ж залишитись з чоловіком і все життя жалкувати про втрачену любов?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото ілюстративне: firestock.
