fbpx
Історії з життя
Сусіди перемовлялися: бач, не побоялася Ліда взяти таку відповідальність, он як старанно доглядає дитину. А дехто ще й додасть: не доччину — невістчину!

Бабусина любов

Народилася в молодих батьків донечка. Батько закінчував ВНЗ, мама навчалася на другому курсі. Маляті всього 2,5 місяця. Все гаразд із дитям, подружжя щасливе батьківством, але постало питання — як бути далі: молодій матусі продовжувати навчання на стаціонарі чи переходити на заочне відділення?

ОДНА з двох бабусь, яка мешкала у селі, узялася виручити сина та невістку. Каже, везіть онучку до мене. Своя корова, добре доїться, продукти без хімії. «Усе буде гаразд», — заспокоювала всіх.

Заплаче дитина вночі — схоплюється на ноги бабуся Ліда. Якось заболіло горлечко, підскочила температура — дідусь Михайло мерщій кинувся до сільської лікарки, яка мешкала за кілька кілометрів. Дали раду — вилiкували, дитину вибавили.

А що ж мама? Щосуботи ластівкою прилітала з Києва. Привозила різні смаколики, іграшки. Дитина радіє, горнеться до мами, а бабуся стоїть поруч і милується малечею.

На великому бабусиному подвір’ї — баєві пелюшки, з кониками, зайчиками, квіточками, мов прапори, розвівалися на вітрі. Сусіди перемовлялися: бач, не побоялася Ліда взяти таку відповідальність, он як старанно доглядає дитину. А дехто ще й додасть: не доччину — невістчину! А бабуся ніби й не чує того. У неї і нині турботи — он внучка вже й перші кроки зробила. Боязко ступала подвір’ям, а бабуся ніжно її підтримувала.

Підросла малеча, то й переїхала онучка до обласного центру, до батьків. Але з бабусею зв’язок не послабшав. Навідувалися діти і внучечку-улюбленицю привозили.

Бабусю часто запрошували готувати страви на весілля. Уміла дуже смачно готувати, зналася на секретах кулінарії. Іноді й онучку брала з собою, коли вже роботи трохи меншало, пригощала її та дітвору смачною випічкою. І навчала: «Виростеш, сама будеш господинею, пам’ятай: їжу ніколи не готуй у поганому настрої, абияк, попроси благословення Божого і тільки після цього берися до страви…». Дитяча пам’ять вбирає все: слова, запахи, відтінки мови і живиться ласкою, якої в бабусиних руках, у голосі, у вчинках, мов у повноводному колодязі.

Відпочиваючи на канікулах (аякже, в бабусі!) разом із братиками та сестричками, навчилася дівчинка готувати грінки з яєчнею. У бабусі вони вдавалися дуже смачні. Всі дітлахи сідали за прямокутним дубовим столом, а на великій тарелі із намальованим півником парували грінки. Дітям здавалося — кращого наїдку і не знайти!

Пригадує онука, як мудро привчала бабуся до роботи — обривання хмелю. Над­вечір скидали у хмільнику стебла хмелю, які мали обривати. Бабуся онукам залишала найурожайніші. А сама вже обривала дрібніші, ті, з якими більше мороки. Вчила сортувати шишки: перший — довгі зелені; другий — короткі зелені, а третій — пророслі листками великі шишки або сухі чи «іржаві» зелені…

…Закінчувався серпень. Онуці треба збиратися до міста — у школу ж час! Розрахунок за зібраний хміль здійснювали після закінчення сезону. Та бабуся дістала з домашнього сховку 100 карбованців (на той час сума немала) і подала школярці: «Це твої. Заробила. Молодець!». Дівчинка зніяковіла: «Хіба я стільки заробила?». Бабуся ж усміхнулася: «Це за старання».

Уже давно виросла внучка. Заміжня, має свою доньку. Та постійно згадує добрим щирим словом бабусю, яка вже відійшла в інші світи. Приїжджає до Забріддя, доглядає могилку своєї дорогої людини. Бабуся любила квіти, надто чорнобривці та айстри. Щедро квітнуть вони на мoгилі, а з чорного каменя дивляться люблячі бабусині очі. На внучку, на правнучку. І ніби промовляють: «Будьте щасливі, рідні мої!». Бо й звідти, з-поміж високих хмар, світиться небо бабусиною любов’ю.

За матеріалами – Вербиченька.

Автор – Петро Градовський. Житомирська область.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!