Сваха з Італії приїхала і одразу до мене на серйозну розмову. Спочатку так гарно себе поводила, щось розповідала усе сина мого вихваляла, а потім як заведеться. Ну я ж теж мовчати наміру не мала, слово за слово. Уже коли краю дійшли, то саме чоловік із роботи повернувся, так мусив сваху виводити з хати.
Мій син п’ятий рік одружений. Я одразу казала, що Наталя йому не пара, але хто ж мене слухав. Ніби, як невістка моя з простої сім’ї, ніби, такі ж як і ми прості люди, але гонору там вище стріхи. Все їй найдорожче подавай, та найкраще. Зачіску тільки в салоні і маникюр і одяг тільки фірм відомих. А як стане вже про себе розповідати, то аж очі під лоба від захоплення закочує. прямо зірку мій син із неба дістав і тепер долі повинен бути вдячний.
Я на весілля тоді дуже витратила грошей багато, але все одно не догодила сватам. Вони ж хотіли принцесі своїй царське весілля прямо із каретою лімузином і феєрверками. Знайшли ресторан дорогий за містом, а там за одну людину запрошену дорожче ніж я за місяць заробляю. Ну куди? Хату продавати, чи як?
Свати люди прості, хлібороби. Сват поля тримає. а сваха третій рік, як в Італії. Поїхала не від доброго життя, але навіть собі в тому не зізнаються. Таке враження, ніби вона там не на заробітках, а з візитом офіційним, як відома особа. Ну для кого все це, нащо так голову високо підіймати, якщо ж я знаю, що ти бабцю лежачу глядиш і підгузки міняєш.
Так от, приїхала моя сваха вчергове з Італії. Не знаю, чи встигла вона речі свої розібрати, а вже в мене на порозі була з розмовою серйозною.
Почала здалеку. все сина мого нахвалювала, та розповідала, який він молодець, а потім, ніби їй платівку замінили.
— Як це так, – каже, – що то за чоловік такий? Вони п’ятий рік у шлюбі вже пора і про діток подумати, а хати своєї і досі немає. Мій старший зять уже й на квартиру свою заробив і на авто. А Наталочка досі мусить у маршрутках їздити і не мати свого житла. Як це ви його виховали так, що не годен заробити. Хоча б ви. свахо. тоді їм на квартиру б поїхали заробили. Мусить чоловік жінку у хату привести, бо тоді нащо було сім’ю створювати?
Мені так прикро стало. Якби не із сусідньої вулиці люди, якби не знали. як ми живемо, чи я про них не знала. От так, слово за слово у нас зайшло. Вона на одне моє слово десять своїх. І все ми їм винні і повинні. Добре, що чоловік мій з роботи прийшов і виставив її за двері. Не знаю. чим би то скінчилось.
Ну а тепер, я виявилась ще й винна кругом. Дзвонить син і каже, що я не мала права із мамою його коханої дружини так балакати. Мовляв, можна було б м’якше. У них у сім’ї тепер, через мої слова великий розлад пішов.
Ну от скажіть, хіба є вина моя, ну хоч крапля?
Тобто, я повинна була слухати і дякувати за те, що чую?
Розумію, що з такою родиною у мого сина ніякого майбутнього. Він вчитель у столичній гімназії, які квартири? Бачу, що він нещасний із нею, а як зарадити, як забрати не знаю.
Може хто порадить, як дитину свою захистити? Не дадуть йому там спокою, я ж бачу.
29,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
