За словами свекрухи, вона збирає всю сім’ю, а дівчинка їй ніхто, адже це моя дитина від першого шлюбу. У мене на момент заміжжя вже була донька Влада, їй було два роки. З батьком її ми ніколи не були одружені, він здимів відразу після інформації про грядуще батьківство.
Свій статус від Максима, мого нареченого, я не приховувала. Мені було важливо, щоб він прийняв мою доньку, це була одна з найважливіших умов продовження наших стосунків. Відмовлятися від своєї дитини заради наявності в моєму житті чоловіка я не збиралася.
Максим порозумівся з Владою відразу ж. Було видно, що він щиро полюбив дівчинку. Ми рік пожили разом, а потім я зважилася на весілля, попри превелике незадоволення свекрухи. Їй невістка з дитиною не припала до душі.
Що вона не хоче мати з Владою нічого спільного, було заявлено одразу. Я не збиралася нав’язуватися – не хоче, отже, нехай не спілкується. Моя донька має бабусю, яка в ній душі не чує. Любити мою доньку свекруха насправді не зобов’язана.
Ні, коли мама чоловіка приходила в гості, вона приносила якийсь невеликий гостинець, але на цьому ввічливому жесті їхнє спілкування закінчувалося. Влада не кликала її бабусею, ми не просили з дитиною посидіти і не намагалися нав’язати якось мою доньку у онуки Марії Дмитрівні. Тим паче, ми планували спільну дитину, але не раніше ніж Владі виповниться років п’ять.
Коли старша донька вже готувалася до школи, я народила ще одну дівчинку, назвали Наталею. З рідною онукою свекруха із задоволенням вовтузилася, приходила гратися і гуляти, натішитися не могла, загалом. З Владою стосунки у неї залишалися відсторонено ввічливими. Усіх усе влаштовувало.
Зазвичай, на свята до свекрухи ми ходили без дітей, залишаючи їх з моїми батьками. А якщо свекруха хотіла бачити онучку, то сама приходила до нас. До цього року все було гаразд. Але цього року мама чоловіка вирішила зібрати всіх родичів у себе.
– Зараз такий час неспокійний, невідомо ще, коли зможемо всі разом зібратися. Як би знову вдома всіх не закрили, – пояснювала вона своє рішення.
Нас мама чоловіка теж запросила, але дуже своєрідно – без моєї старшої доньки, якій зараз десятий рік пішов.
– Ми ж сім’єю збираємось, а дівчинка мені чужа. Залиште її у бабусі, а самі приїжджайте та Наталочку привозіть, – пояснила вона чоловікові.
Той передав мені мамині слова, вигляд при цьому мав збентежений.
– А як вона собі це уявляє? Що я скажу доньці? Що Марія Дмитрівна її своєю родиною не вважає, тож ти не будеш новий рік з батьками святкувати? – здивувалася я.
Влада насправді вже давно кличе мого чоловіка татом, як і молодша, чоловік від цього мліє. Для нього моя старша донька така ж його дитина, як і Натуся. З цим свекруха досі не може змиритись.
Чоловік теж погоджується, що мама ставить такі умови і ними проводить межу між дівчатками. Ти ж знаєш, що у сім’ї двоє дітей, ти запрошуєш сім’ю на свято, але ставиш умову одну дитину не брати. Вона насправді розраховувала на нашу згоду?
Я сказала, що чоловік як хоче, а я за таких умов точно нікуди не поїду. Ще не вистачало дитині створювати комплекси через примхи свекрухи.
– Та я й сам не піду. Може заскочу ввечері, годині о шостій, привітати її, а потім додому, відзначати зі своєю сім’єю, – заявив чоловік.
Наступного дня він передзвонив мамі і сказав, що ми до неї на святкування нового року не прийдемо. Марія Дмитрівна дуже образилася, що сімейне свято ми не хочемо зустріти із сім’єю.
– А ми, мамо, із сім’єю і зустрінемо. Моя сім’я це дружина та дві доньки. Дві, мамо, а не одна. Ти цього зрозуміти не хочеш.
Свекруха на нас надулася. На її думку, нічого незвичного не трапилося б, якби новий рік моя старша донька зустріла з бабусею та дідусем, моїми батьками. А я вважаю, що трапилося б. Дитина вже достатньо доросла, щоб зрозуміти, що батьки та молодша сестричка поїхали відзначати свято без неї. Це нечесно по відношенню до неї.
Дякую Богу за чоловіка, от чесно.
Фото ілюстративне.
