fbpx

Свекруха молила мене аби я вернулася до її сина, називала «донечкою» і каялася в усьому, що натворила. І от я думаю чи погодитися на це заради сина, Петрового сина

Ми з Петром зійшлися вже під сорок, бо у обох невдалі шлюби за плечима і діти від цих шлюбів.

У Петра вже підростав тринадцятирічний син і я дуже довго думала чи прийняти чоловіка з сином. Просто у мене донька і я не знала, як вони уживуться.

Ще мене хвилювало те, що мати Василька його покинула і вела непевний, так би мовити, спосіб життя, вона то верталася в родину, то йшла і кожного разу це супроводжувалося тим, що під вплив “біленької” підпадав і Петро.

Коли ми зустрічалися, то чоловік якраз зав’язав і скажу вам, що був чудовим чоловіком, господарем та людиною.

Я подумала, що мало що може в житті трапитися і я не якась там свята та багачка, тому дала обом шанс.

Жили ми в мене, бо Петро до цього часу проживав з матір’ю, і потім я почала розуміти, чому така доля склалася у нього, бо мати влізала в кожну дрібничку – які штори у мене на вікні, що готувала на вечерю, на які теми говорю з Петром. І це все було неправильним і треба було слухатися її та заглядати їй в рота.

Звичайно, що я не потерпіла такого в своїй квартирі і дуже ввічливо її попросила не приходити несподівано до нас.

Тепер я розумію, що чим далі я тримала свекруху від себе, тим ідеальнішим був образ її попередньої невістки в свекрушиній голові.

Ми вже жили три роки разом і доволі непогано, разом відпочивали, разом планували справи на вихідні, розподіляли обов’язки.

Аж тут помітила я, що став Петро сам не свій і часто приходить пізно. Коли я почала випитувати що та як. То виявилося, що мати його потребує піклування і просить його заходити після роботи. І так там теж випадково з’являється його перша дружина, яка проситься назад в сім’ю.

Я тільки з цього посміялася, але не варто було. Мати капала по краплині, казала, що Василька ніхто так не полюбить, як рідні мама й тато, що Богданка змінилася і все у них буде просто чудово, вони знову заживуть всі в її квартирі, а не в такої, як я.

І одного дня від Петра я відчула запах і не стала робити поблажок і сказала, що або він бере себе в руки, або йде геть.

Він обрав другий варіант, наговоривши мені багато чого з того, що вклала йому в голову його мати.

Я подумала, що гірше мені точно не буде, бо я маю де жити і хай собі роблять, що хочуть. Шкода мені було, звичайно, але раз Петро не має своєї думки, то я вже нічим не зараджу.

Я сказала Василькові, що він може до нас приходити, як захоче і на тому було по родині.

На щастя, дитина до нас приходила доволі часто і я розуміла, що не все так гладко, як собі уявляла свекруха.

Петро і Богданка взялися до праці в два горла і тепер вже літня жінка не знала, як має переночувати ніч. Я зовсім не шкодувала свекруху, адже вона цього хотіла, мені було шкода тільки Василька, який все це бачив.

Дійшло до того, що дитина в мене жила і я вирішила, що маю отримувати від Петра гроші, не все ж йому з жінкою спускати, бо дитині потрібен одяг, їсти.

Зайшла я в ту квартиру і побачила Петра в усій красі, я не знала цього чоловіка, що на мене дивився. Свекруха мені так втішилася і почала жебоніти, що Богданку вона виперла і тепер справа за тим, щоб привести до тями Петра.

– Донечко, не кидай його напризволяще, бо пропаде. Ти ж з ним жила, ти ж його знаєш, він добрий чоловік, тільки трохи над ним постарайся і все буде у вас добре. Як я жалкую, що впустила ту Богданку в квартиру, думала, що так буде краще для всіх.

І от що робити? Бо не думаю, що свекруха зміниться.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page