– Дівці вже двадцять вісім років – як вона не думає нічого, то ви подумайте! Я вже всіх своїх колежанок обпитала, в кого чи син, чи племінник не одружені та толкові… Мені все брати в свої руки?, – каже вона, коли в чергове прийшла до нас питатися чи не має Ліля хлопця.
– Мамо, – кажу їй я, – Ще встигне того заміжжя наїстися, аж в горлі стане.
– Встигне? Потім і не захоче! Поки молоді – то хай одружуються, бо чим далі в роки, тим більше не хочуть.
– І я так кажу, – говорю їй, – Чим більше в роки, тим більше того не треба. Зараз жінка може сама собі жити і ніякого чоловіка їй не треба.
– Ти що таке кажеш, – говорить свекруха, – тоді люди всі зникнуть, як не будуть женитися!
Звичайно, що після таких розмов я вже напосідаюся на дитину:
– Лілюсю, ти тільки скажи, що в тебе є хлопець і бабуся відчепиться та спатиме спокійно.
– Мамо, я не хочу заводити хлопця, щоб бабуся мала нормальний тиск!
– Ну, що тобі ніхто не подобається і ти ні з ким не спілкуєшся?
– Та один. Ми з ним і інтернеті переписуємося.
Все, мені душа стала спокійна і на наступні відвідини я кажу свекрусі, що все чудово – у Лілі хлопець з інтернету. А та в крик:
– Ти що? Ти знаєш, які є всілякі аферисти? Не бачиш людини і не знаєш, хто в неї батьки, що він любить, де працює… Нехай його негайно кидає, а ще краще – в поліцію зателефонує.
– Навіщо?, – питаю я.
– Щоб про афериста повідомити!
– Мамо, зараз зовсім інші часи!
– Часи завжди одинакові – є люди і є людиська!
Що ж, тепер вже я спокійно не спала і думала чи не потрапить моя дитина в якусь пригоду.
Чоловік побачив, що я з боку на бік верчуся та спитав доки я йому спати не даватиму.
– Ти не розумієш, може наша Ліля на якогось афериста натрапила.
– Чого?
– Бо познайомилася в інтернеті.
– І що?
– І то!
– А ти хоч пам’ятаєш, як ми з тобою познайомилися?
Звичайно, що таке важко забути, адже вела я себе тоді, як мала дитина, яка бавиться телефонними дзвінками.
Це було в училищі, мені тато купив перший мобільний телефон на цілу групу і дівчата вирішили, що можна таку річ використати в пошуку хлопця. Ми почали по черзі набирати цифри і телефонувати та говорити різні дурниці. Коли настала моя черга я набрала невідомий номер і натрапила на дуже приємний голос. Це був мій майбутній чоловік.
– Добрий вечір. Ви одружений?, – питаю я, а ціла гурба дівчат аж пирскають в подушки.
– Ні, – відповів голос.
– Якщо захочете одружитися, то зателефонуйте, – я кинула слухавку, а дівчата зареготали на весь голос.
Добре бути сміливим, коли у тебе така група підтримки. Ми ще довго так бавилися, доки у мене не скінчилися гроші.
Через якийсь час приємний голос мені зателефонував і запропонував зустрітися перед тим, як одружитися.
Дівчата радили одній не йти, а щоб ми всі пішли і сиділи на іншій лавочці, група підтримки і охорони, так би мовити.
Я дуже хвилювалася, бо хоч голос був приємним, але якщо хлопець мені не сподобається?
Того дня Андрій прийшов з букетом квітів і мені все в ньому сподобалося.
Наступні рази ми зустрічалися вже без моїх дівчат, бо вони надто прагнули теж познайомитися з Андрієм і підказували нам, що маємо робити.
Якщо подумати, то я теж ризикувала, але тоді доля мені усміхнулася. То, може, й моя дитина справиться з усім, що випаде на її долю? Головне, мати біля себе не дуже ярих порадників.
І я спокійно заснула, бо якось воно буде, головне, щоб було здоров’я, а все інше – річ набутна.
Фото Ярослава Романюка.