У мене просто нема слів! Мені настільки прикро за своїх дівчаток, що немає більше сили про це мовчати!
Вся справа в матері мого чоловіка. Ви не подумайте, вона хороша жінка, але розділила чомусь своїх онуків. У неї двоє дітей практичного одного віку, син і донька. Обидвоє виросли прекрасними людьми. Обидвоє вже ощасливилися своїми сім’ями. У обох по двоє діток. Тільки різниця у дітей в півроку, наші молодші.
Коли донька стала матір’ю, свекруха була найщасливішою бабусею на світлі. Вона постійно проводила час у доньки, допомагаючи їй з дітками. Її свати теж приділяли онукам постійну увагу. Загалом, допомога була з обох сторін. Я так раділа такому ставленню до дітей, що перестала переживати за себе. Адже видно ж було, як будуть і нам допомагати з ними. А так як ми вже знали, що буде двійня, то готувалися до подвійних клопотів.
І ось, після шести місяців, у нас в родині сталося таке довгоочікуване поповнення. На світ з’явилися наші дівчатка, наші красуні. У перший місяць чоловік спеціально взяв повну відпустку, щоб допомогти мені звикнути до таких приємних клопотів. За це йому моя нескінченна подяка!
Але ось очікуваної допомоги від своєї свекрухи я так і не побачила. Для неї ніби й не було появи моїх дівчаток. Ні, вона, звичайно, приходить до нас гості, спілкується з онуками. Але немає від неї того тепла, яке повинно виходити від бабусі. Від люблячої бабусі. Зате я постійно чую від неї, які розумні хлопці її доньки. Як вона любить з ними гратися.
І всі ті п’ятнадцять – двадцять хвилин, які вона проводить у нас, я тільки й слухаю її захоплені вигуки з приводу тих онуків. Дівчаткам ось уже майже півроку, а я ще ні разу не чула від свекрухи, що вона їх теж любить. Як вони виросли. Як вони стають розумнішими з кожним днем. Не знаю чому, але мене це дуже зачіпає.
Знаєте, коли вона нахвалює своїх сватів з боку дочки за їхнє ставлення і розуміння до онуків, у мене виникає нестримне бажання ткнути їй пальцем в її ставлення і розуміння до своїх онуків. Просто у мене таке відчуття, що це буде марна трата часу і зіпсованів стосунки між нами.
З чоловіком я на цю тему не розмовляла. Не хочу засмучувати його своїми образами. Адже вона, все-таки, його мама. Мама, яку він дуже любить і поважає. Яка, в свою чергу, не приймає його дітей, як своїх рідних онучок. Бабуся, яка приділяє їм не більше двадцяти хвилин, тому як її чекають дорогі і улюблені внуки, від милої доьки.
Ну як можна в такому випадку спокійно реагувати? Я не хочу псувати з нею стосунки. Але як пояснити, що і ці дівчатка теж потребують її уваги і любові?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
