Свекри відмовляються приходити до нас на весілля, якщо там буде мій тато і не буде мами. Бачте, вони повністю стали на її сторону і нічого чути не бажають. “Вона ж тебе виростила. Така їй від тебе дяка?” – кажуть мені хитаючи головами. От тільки я не розумію, чому мама моя ображається і намагається зробити все, лиш би на моєму святі тата не було.
Мій тато залишив нашу родину коли я ще дитиною малою була. Мама важко ту подію пережила і я розумію чому. Тата вона не просто любила, вона жила ним. Тато їй був і світом у вікні і радістю життя, його сенсом. Тож коли він пішов, для неї світ розсипався і зібрати його до купи вона не мала сил.
Тато ж не мій пішов не до іншої – вернувся жити до батьків. Він ще років зо п’ять був холостяком. Казав, що після першого шлюбу, напевне вже й не одружиться ніколи. Я малою його слів не розуміла і просто раділа тому, що тато мене часто забирав на вихідні і я могла нарешті відпочити від всеосяжної опіки мами.
Лиш коли я трішки виросла, то до мене дійшло, що то мав на увазі мій тато, коли казав, що ще довго буде відходити від першого шлюбу. Мама буквально дихнути не давала. Вона своєю опікою оточувала і носа б втирала і до рота ложку несла.
Вона мене чекала у школі усі п’ять уроків і на перерві я була із нею, а не з однолітками. Мама детально мене розпитувала, як то я провела 45 хвилин без неї і чи ніхто мене бува не образив поглядом чи рухом яким.
Так, уже коли мені було десять, я просила тата і його другу дружину мене до себе забрати, бо просто не могла уже бути із мамою в одній квартирі. Лиш по закінченню 9 класів я таки пішла навчатись у місто де жив тато і нарешті зітхнула полегко.
Нині мені 27 і я скоро виходжу заміж. Ми з чоловіком майбутнім разом уже 5 років і дуже щасливі. Весілля будемо робити скромне, лише для своїх рідних і близьких. На забаві буде не більше 50 гостей.
Але, несподівано, моя мама заявила, що не прийде на свято, якщо там буде мій тато рідний. Мовляв, вона мене сама ростила, він нас покинув і бачити його обличчя на сімейних світлинах вона не має бажання.
Та я чесно, і зраділа тому, бо дуже переймалась, що мама влаштує яку сцену. Однак, уже батьки мого чоловіка стали на бік моєї мами:
— Як то – свахи не буде? Тоді і ми не прийдемо. Що то за весілля без матері? Вона ж тебе виростила, як ти можеш так спокійно від неї відмовитись у такий день?
Ось тепер я просто не знаю, як бути. Ну чесно, я такого не очікувала. Робити весілля без батьків чоловіка? Але він у них один син. Тата просити не приходити? Але чому? він мені і ближчий і дорожчий від мами.
От як бути. Прошу дуже вашої поради.
Головна картинка ілюстративна.
