Ми познайомилися після літньої сесії, повертаючись поїздом із навчання. Навчалися ми в різних вузах. Я перейшла на третій курс, він – на п’ятий. Їхали ми нічним потягом в загальному вагоні, тож наговоритися мали час.
Взагалі то я не відважувалася останнім маршрутом вирушати додому, але поїзд “Варшава-Бухарест” так сильно затримувався на кордоні, що нам запропонували поміняти квитки на рейс “Львів – Чернівці”, що повз цілу ніч, як черепаха, на наше Прикарпаття.
Хлопець викликАв у мене довіру, і ми разом знайшли місця у переповненому вагоні. Добре, що хоч було де сісти, адже студентство поверталося на канікули, та й всі інші пасажири у відпустки чи з відпусток подорожували.
Виявилося, що в нас із Іваном так багато спільного: і музичні гурти, й улюблені поети, і фільми, й місця відпочинку. Звичайно, часто наші погляди не співпадали, і ми сперечалися, переконували в своїй правоті, але це було тааак цікаво, що нам ночі не стало, тож домовилися про зустріч.
Спочатку то виглядало, як спілкування друзів, цікавих співбесідників, що не проти були блиснути ерудованістю та інтелектом. Але й симпатії було багато, закоханості. Тому ми, здавалося, й дня не прожили без дзвінків і зустрічей. І все ж з нетерпінням чекали закінчення канікул, щоб бачитися якомога частіше.
І ось нарешті ми у Львові. Іван закінчував п’ятий курс, готувався стати банківським працівником, і вже йому місце було забезпечене в одному з банків(батькові друзі постаралися). Мені ще потрібно було навчатися два роки в торгово-економічному, коли ми вирішили одружитися. Нам дозволили мешкати в кімнаті мого гуртожитку.
Ми не планували народжувати дитину, поки чоловік не закінчить навчання. Але, відчувши, що стану мамою, я не засмучувалася, та взяти академічну відпустку все-таки довелося, і навіть перевестися на заочну форму. Прийшлося й квартиру винаймати.
Коли народилася наша донечка Злата, чоловік уже працював у банку. Після закінчення мого навчання, ми вирішили зайнятися бізнесом, правильніше, я стала приватним підприємцем. Нам пощастило з дочкою: здорова, спокійна, позитивна дитина. Няня так няня, садок так садок – Златка до всього звикала швидко. І нам наша дівчинка дала можливість розкрутитися, заробити на квартиру, авто.
Хоч ми не могли ще дозволити собі відпочинок у горах чи на морях, наші справи йшли вгору, тож вирішили не зволікати з народженням другої дитини. Так хотілося братика для нашої Златки. Наша чемна доня згідна була і на сестричку, аби було з ким гратися, про кого піклуватися. Отаке справжнє наше золотко. Вона дуже зраділа народженню Андрійка.
З сином я уже відчула, що таке недоспані ночі. Здавалося, Златка якось так непомітно росла, як квітка, яку поливав тільки дощик. Із сином довелося пізнати всього, хоч не було ще ні няні, ні дитсадка, він не знати й звідки підхоплював всякі віруси. Чоловік дуже допомагав. Мені здавалося, що сина він любить більше, ніж дочку, я навіть ображалася, але зовні не виявляла своїх емоцій.
Злата й надалі тішила нас успішним навчанням. Вона легко вступила на бюджет, і вже на другому курсі заявила: мені хлопець запропонував руку й серце, коли нам прийти, щоб ви познайомилися.
Ми з чоловіком так розгубилися, що й слова вимовити не могли. Надіялися, що донька обрала собі гарного хлопця. І надії наші справдилися: гарного зятя маємо. Хоч довелося нашій Златі також переводитися на заочну форму, бо допомогти їй з дитиною я не могла. Так наша доня швидко випурхнула з сімейного гніздечка й стала жити від нас окремо.
Будучи спокійною за дочку, я взялася контролювати сина. Він був зовсім іншим, ніж його сестра. Треба було стимулювати його вчитися, наймати репетиторів, вислуховувати від учителів претензії про поведінку, вберігати від поганих компаній. Так завдяки нашому контролю та зусиллям Андрій вступив в університет за контрактом.
Здавалося, життя налагодилося: бізнес якось тримається на плаву, Злата сама справляється з нашим онуком Іванком і закінчує навчання. Син вчиться на першому курсі. А ми вже цьогоріч у статусі дідуся і дідусевої жінки(бо я заявила: та я ж бізнес-леді, яка бабуся) могли б поїхати відпочити вдвох. Але чоловік заявив про своє підвищення, мовляв, на роботі завал. Ну що ж, обідемося якось.
Та я помітила, що він якось змінився. Іван почав пізно приходити з роботи, на вихідні залишається працювати, більше мовчить, коли телефонують, виходить із кімнати, видаляє есемески, поміняв паролі, з рахунків зникають великі суми, мовляв, позичив другові.
Світ не без добрих людей. Колеги чоловіка по секрету розказали мені, що він прийняв на роботу одну молоду особу, без освіти, оплатив їй навчання, придбав квартиру, підвозить на своїй машині додому. Я прямо його про це запитала і почула у відповідь: “Друг попросив влаштувати дівчину, гроші скоро віддасть”. Звісно, я не повірила, розповіла про підозри дітям.
Моя Злата заступалася за тата, мовляв, він тільки мене кохає, то було видно, коли ми справляли срібне весілля. А син був на моєму боці, радив подати до суду, розірвати шлюб, бо навіщо із зрадником жити. А щоб довести зраду, Андрій як юрист радив підготувати суттєві докази, знайти свідків.
Я ще вирішила найняти приватного детектива, але той невдаха скоро спалив себе, проте одне фото, де поряд стоять Аліна та Іван, цьому горе-папарацці вдалося зробити. А чоловік запитав прямо, чому я організувала це стеження. “То лі єщьо будєт!”, – відповіла я словами примадонни Пугачової Алли.
Я дотримала свого слова: вистежила, де живе ця краля Аліна, піднялася до її квартири, мені відчинили. Я зразу в наступ: “Де мій чоловік?” Вона вдала, що не розуміє, аж тут повідомленням озвався телефон, що лежав на тумбочці. Я його зразу схопила і прочитала: “Моя дружина пішла до тебе”. “Як це пояснити?”- питаю. Аж тут дзвінок у двері, вона відчиняє, входить молодий хлопець. “Ми ще поговоримо,”- кажу їй наостанок.
Вдома все розказала сину, він мене підтримав: “Не відступай, ма. Я спробую з цією леді познайомитися і позалицятися, виясню щось більше.” Мої дії та синова затія дуже не сподобалися моєму благовірному. Як шуліка, налетів на сина, як він сміє чіплятися до Аліни, в неї є наречений. Дісталося й мені, коли з сарказмом перепитала: “Ти є той наречений?”. Він до мене: “Але ти немудра, ще й сина баламутиш, та я їй в батьки годжуся”. Я теж не змовчала: “Сивина в бороду, біс у ребро. Зустрінемось у суді. Думай, що там заспіваєш”.
На ніякі вмовляння чоловіка я не піддавалася, була налаштована рішуче. Син погодився свідчити, та більше ніхто мене не захотів підтримати. Чоловік переконував, що мене кохає, співробітниця йому в доньки годиться, тож проти розлучення заперечує. Його свідок переконував, що саме він попросив Івана заопікуватися Аліною, і кошти скоро поверне. Свідчила й сама Аліна про мої візити, залицяння сина.
В залі суду знаходилася жінка, поведінка якої була досить дивна. Вона ніби боролася сама з собою, намагаючись прийняти якесь рішення. Коли вона схлипнула, Аліна повернула голову: “Мама?” Жінка сказала, що зважилась на щось важливе, просить дати їй слово. Суд на місці вирішив допитати її в якості свідка. Мама Аліни повідомила, що пів року тому вона зустріла однокурсника Івана й повідомила йому, що Аліна його донька. Іван повірив, але дружині(мені) не наважився розповісти, вигадав про просьбу друга.
– Я проживала зі своїм однокурсником Олегом. Коли повідомила йому, що тест показав вагітність, він сказав, що одружуватися зі мною не буде, їде в іншу країну. Ми з ним ще пішли на зустріч випускників. Олег усе підливав Іванові, і коли той добряче захмелів, запропонував їхати до нас переночувати. Вдосвіта Олег непомітно вийшов з квартири, забравши речі. Через кілька годин зателефонував і запропонував мені через якийсь час сказати Іванові, що дитина від нього. Але я не могла так вчинити з Іваном. Всі ці роки мені було важко одній піднімати дитину. Коли побачила Івана, успішного, заможного, сказала йому про Аліну. Він і повірив. Але насправді її тато – Олег. Вибачте мені всі.
Оце так несподіванка! Я відкликала свій позов. Навіть запропонувала чоловікові подарувати своїй колишній однокурсниці всі кошти, витрачені на “доньку”. Через якийсь час ми почули про блудного батька Аліни, який просив пробачення в доньки та її мами. Що вона вирішила, поки не знаємо.
Фото Олександри К.
