Свого часу донька пішла проти нашої волі і вийшла заміж за того Дмитра. Ми довго із нею не розмовляли, аж поки онук не з’явився. Чоловік не захотів, а я таки поїхала до неї.
Після відвідин і сон і апетит втратила, розумію, що так далі вона жити не може, але мій чоловік заборонив будь-що робити.
при першому ж знайомстві дмитро одразу показав свою натуру. Мало того, що випив майже літру сам, так ще й влаштував таку виставу, що вгамовував його наряд, який ми мусили викликати, бо самі нічого із ним зробити не змогли.
Звісно, ми донці категорично заборонили за нього заміж іти. Однак Аліна закохана була так, що ні бачила нічого ні чула ні розуміла. Вона нам сказала що Дмитро просто виморився з дороги і дуже перенервував, от вийшло як вийшло.
Проти нашої волі вона таки пішла із тим Дмитром під вінець. Ми на весіллі не були і з нею відтоді не спілкувались. Нам не було відомо, як вона там живе, аж поки вона не написала, що стала мамою. Тоді я попросила чоловіка поїхати до Аліни, але він не захотів, проте мене все ж відпустив.
Мене вразила перш за все бідність. дім був чистим, але бідним до неможу. Видно, як впустив їх хтось, так і жили зі старими тюлями на вікнах у білених стінах і килимами домотканими. Алінка була вдягнута у речі явно з чужого плеча. Та й тих не багато було у шафі. Добре, що хоч отримала при появі малюка отой бокс, бо нічого не мала б.
А Дмитро? Роздобрів, став утричі ширшим. Працює десь, але як я зрозуміла, Аіна ні копійки від нього не отримує. Приходить додому паном, а вона біля нього ходить і годить. Як що не по його, то й на мою присутність не зважав. Я там мало свідомість не втратила, від того усього.
Приїхала додому ні говорити, ні їсти не могла. Це ж для нього я свою донечку ростила, вчила, так плекала. Моя квіточка, моє сонечко маленьке. Почала чоловіку говорити, що треба дитину рятувати, а він дивиться на мене здивовано:
— Не ятри, жінко, душу. Вона тебе про поміч просила? Хоча б словом обмовилась, що щось не так? Ні, то що ти від мене хочеш. Чи ти дитина мала, чи сама не бачила жінок, що от так усе життя живуть, ще й чоловіків своїх захищають. Більше не пущу тебе туди. Забудь, не думай. Прозріє – допоможемо, а поки – забудь.
Але як мені забути? Так вона аж труситься за тим Дмитром, ніби медом помазано, але можна ж якось її врятувати, чи не так?
Не розумію позицію свого чоловіка, однак мушу щось робити.
Але що і як – розуму не докладу.
Може підкажете, як мені доньці очі відкрити, як сказати, щоб вона почула: “Так жити не можна”.
Уляна Н.
15,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
