Свого часу я пішла від свого чоловіка з двома малими дітьми на руках. Мій Микола заливав за комір, був маминим сонцем у вікні і не цікавився мною і дітьми зовсім. На той час мене мама рідна прийняла і у всьому допомагала, навіть на заробітки заради нас подалась. Я так звикла до того, що мама завжди на моєму боці, що зараз мені в голові її слова не вкладаються.
Я виходила заміж тому, що зустріла людину з якою була спорідненою душею. Миколу я дуже любила, саме тому, напевне не одразу й помітила яким він був насправді. Жили ми біля свекрухи і Влада Ігорівна робила все, аби її син був тільки її і більше нікому не належав. Навіть у дріб’язкових питаннях вона йшла мені наперекір. Навіть якщо то було у мінус нам усім, але не по-моєму і то вже було добре.
У домі була важка атмосфера, адже Микола був до мами прив’язаним, вона завжди нагадувала, як важко їй було його на ноги підняти. Але й мене він кохав, і не вмів і не знав, як захистити родину від постійних прискіпувань своєї мами. Вихід він знайшов геніальний – оковита.
Я ще рік потерпіла, а потім зібрала речі і приїхала з дітьми до своєї мами рідної в село. Мама мене прийняла, заспокоїла в усьому допомагала і підтримувала. Ми добре бачили, як важко нам із дітьми виживати, тож мама була категоричною: у свої 60 зібралась і поїхала до сестри в Іспанію на заробітки.
З чоловіком я не розлучилась. Ми зідзвонювались, він цікавився нашим життям. дітьми, часто кликав назад. але я не мала наміру вертатись у дім свекрухи, а він не міг покинути маму одну. Так і тягнули ми п’ять років. Останні чотири не бачились узагалі, бо ж свекруха моя злягла і він її доглядав.
Ну. а три тижні тому на порозі мого дому стояв Микола. Свекруху нещодавно відспівали і перше, що він зробив після того, як його мама в засвіти пішла – приїхав до нас.
Знаєте, я ніби й не розлучалась із ним, ніби завжди поруч була. Діти радіють, він з ними бавиться, вони від тата не відходять. А нам так хороше разом, та ще й коли немає людини, яка буде розлад вносити у наші стосунки.
Ми собі і їсти разом приготували і прибрали вдвох. Він мені у всьому допомагає, я нині дуже щаслива, як і дітки наші. Ми сіли, поговорили і вирішили, що напевне. треба повертатись у місто і жити сім’єю.
Однак, несподівано проти повстала моя мама. Вона поставила ультиматум: або вона, або Микола.
— П’ять років його було не видно ні не чути. Бігав з бубном навколо мами своєї, а тепер ти його прийняла? Згадай. якою ти з того міста приїхала? Та я тебе ледь виходила, ніби котком пройшли. А тепер ти знову туди зібралась? Щоби я про того Миколу і не чула. Ач який?
Я не очікувала, що так може повернути життя. Ніколи, навіть, подумати не могла, що моя мама поставить таку умову.
З одного боку чоловік, діти. сім’я, а з іншого – моя люба матуся. Вона простягла руку помочі у найважчий момент мого життя.
Як же мені бути? Як вчинити правильно?
Головна картинка ілюстративна.
