Коханий виховував мене, немов цуценя.
Я все робила по його команді: по команді виконувала будь-які його бажання і взагалі жила по команді. А коли намагалася зробити що-небудь на свій розсуд, він починав жартувати з мене. День у день чоловік переконував мене, що я без нього, як нуль без палички. Він методично викорінював в мені віру у власні сили, мою самооцінку. Я була молоденькою наївною дівчинкою і жила так п’ятнадцять років, поки не зустріла своє перше кохання. З Миколою ми дружили ще в школі. Тоді він вчився в 11 класі, а я в 7. Ми зустрічалися кілька років.
Як тільки мені виповнилося 18, ми вирішили одружитися. У той день була чудова погода. Яскраво світило травневе сонце, співали пташки, я в гарній сукні і білій фаті з оберемком кремових троянд стояла біля РАЦСу в очікуванні нареченого. Але він так і не з’явився.
Неймовірно розчарувавшись у людях, я незабаром вискочила заміж за шефа, який наполегливо підбивав до мене клинки. І лише недавно під час випадкової зустрічі з’ясувалося, що в той день Микола ніяк не міг прийти в РАЦС. Так тоді склалися обставини і щиро вірю Миколі.
Зараз мені доля дає шанс знайти щастя, адже Коля запропонував мені вийти за нього заміж, але я боюся сказати чоловікові, що хочу з ним розлучитися. Я не знаю, як він відреагує на це.
Віка, 33 роки.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
