fbpx
Історії з життя
Своє сімейне життя я вважаю поразкою. У 18 років я вискочила заміж за свого шефа, який був старший за мене на 23 роки. Думала, він зуміє про мене подбати, адже це був уже дорослий чоловік, але він виявився ще тим “подаруночком”. Уже під час медового місяця чоловік показав своє справжнє обличчя

Коханий виховував мене, немов цуценя.

Я все робила по його команді: по команді виконувала будь-які його бажання і взагалі жила по команді. А коли намагалася зробити що-небудь на свій розсуд, він починав жартувати з мене. День у день чоловік переконував мене, що я без нього, як нуль без палички. Він методично викорінював в мені віру у власні сили, мою самооцінку. Я була молоденькою наївною дівчинкою і жила так п’ятнадцять років, поки не зустріла своє перше кохання. З Миколою ми дружили ще в школі. Тоді він вчився в 11 класі, а я в 7. Ми зустрічалися кілька років.

Як тільки мені виповнилося 18, ми вирішили одружитися. У той день була чудова погода. Яскраво світило травневе сонце, співали пташки, я в гарній сукні і білій фаті з оберемком кремових троянд стояла біля РАЦСу в очікуванні нареченого. Але він так і не з’явився.

Неймовірно розчарувавшись у людях, я незабаром вискочила заміж за шефа, який наполегливо підбивав до мене клинки. І лише недавно під час випадкової зустрічі з’ясувалося, що в той день Микола ніяк не міг прийти в РАЦС. Так тоді склалися обставини і щиро вірю Миколі.

Зараз мені доля дає шанс знайти щастя, адже Коля запропонував мені вийти за нього заміж, але я боюся сказати чоловікові, що хочу з ним розлучитися. Я не знаю, як він відреагує на це.

Віка, 33 роки.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook