Є у мене дуже давня і близька подруга. Дружимо вже більше 20 років. Але мені здається, що це я з нею дружу, а вона тільки із задоволенням мою дружбу приймає. І я тільки зараз почала це розуміти. Довго ж у мене розкривалися очі.
Таня (подруга) людина характерна, запальна. А я навпаки, поступлива, терпіти не можу конфлікти всякі, намагаюся уникати їх, навіть якщо потрібно в чомусь поступатися. Але останній рік, у мене відбулася якась переоцінка цінностей, і на багато речей я стала дивитися по іншому. І подругу свою я побачила зовсім з іншого боку. Хоча так вона вела себе зі мною завжди.
Я просто розповім про останню ситуацію. І ви самі зробите висновки. Про які потім, обов’язково напишіть мені в коментарях. Я повинна зрозуміти права я чи у мене просто зозуля втомилася?
У мого сина день народження в лютому. У її сина день народження в березні. На день народження до моєї дитини вона приїхати не змогла, але ми зустрілися рівно через тиждень, запланували сімейний похід в лазню взяли дітей, чоловіків і прекрасно провели час. Подарунок моєму синові вона не привезла.
І мене це зачепило. Адже тиждень тому був день народження і вона вдає, що нічого не було, і навіть на словах сина не привітала.
І тоді вперше за всі роки я затамувала на неї образу. Настав час дня народження її сина і я збрехала що не можу, і не приїхала. З принципу.
Але так співпали зірки, що приблизно через тиждень ми з сином випадково зустрічаємо її та її сина в торговому центрі.
І під час звичайної розмови вона раптом каже своєму синові: “А, до речі ось тітка Олена, вона тобі подарунок на день народження не подарувала. Он іграшковий магазин давай, веди її туди!”. І сміється.
Я в повному ступорі стою, очі витріщила і не знаю що робити. А малий її бере мене за руку і каже: “О, пішли. Я хочу робота!”.
Мій син: “Я теж хочу робота!”
І я як вівця поперлися і купила їм по роботу. А в торговий центр йшла купити собі черевики на осінь. Але грошей вже немає, роботи річ не дешева.
А ця моя подруга, весь цей час стояла біля магазину і по телефону з кимось розмовляла, і сміялася на весь поверх.
І навіть не зволила припинити розмову, коли ми з коробками вийшли з дитячого світу. Вона просто взяла сина за руку, а мені швидко сказала “Передзвонить!”. І вони пішли задоволені у своїх справах.
А я залишилася з тремтячими руками і відчуттям, що в мене плюнули.
Після такого абсолютно немає бажання спілкуватися з подругою, не хочу нічого їй говорити, пояснювати. Я просто перебуваю досі в ступорі. Не відповідаю на її дзвінки та смс. Скажіть, я не мудра?