Коли ми з чоловіком тільки но одружилися, ми жили з його мамою. З дуже цікавою жінкою, яка була впевнена в тому, що вона наймудріша і знає абсолютно про все на світі. За кілька місяців подружнього життя, я багато що від неї чула. Тому вговорила чоловіка на орендоване житло, не зважаючи на економію коштів. Адже зберегти здоров’я – набагато важливіше, ніж економити гроші.
Платити за чужу квартиру було прикро. Тому ми подумали, і вирішили брати іпотеку. Але на той час ми тільки закінчили навчання і щойно влаштувалися на роботу. Отже стаж на роботі у нас був дуже мізерний.
Ми вирішили почекати рік-другий, а за цей час накопичити на початковий внесок. Аби більше відкладати, ми переїхали в кімнату на околиці. Нехай з підселенням, але значно дешевше.
Ми з дому брали їжу собі на роботу. Їздили на велосипедах, замість громадського транспорту. Покинули всі витратні шкідливі звички. Вечорами, після основної роботи, я підробляла миючи під’їзди в навколишніх будинках, а чоловік працював пішим кур’єром.
Ми весь час збирали копійку до копійки, але свекруха постійно намагалася взяти у нас позику з цих грошей, на що ми постійно давали відмову.
Нам довго у орендованій кімнаті затриматися не вдалося, тому що наша сусідка, вона ж і господиня, вирішила продати другу кімнату в квартирі. Бо їй терміново потрібні були гроші, тому їй довелося її продати дешевше звичайного.
Взявши всі свої заощадження та позичивши ще частину грошей, ми викупили і стали щасливими власниками власних 15 квадратних метрів в двокімнатній квартирі.
Чому ми вирішили її купити? Тому, що це була дармова ціна та хоч, якийсь дах над головою. Потім, для покупки будь-якої квартири нам знадобиться лише продати цю кімнату.
Нарешті нам підвернулася дуже вдала, недорога квартира, в якій жив самотній чоловік. Він занедужав, тому його забрали родичі, а квартиру виставили на продаж.
За допомогою грамотного ріелтора, ми змогли викупити. Квартира ця потребувала ремонту, тому ми його і почали.
Навівши там порядок своїми руками ми запросили мою маму з чоловіком, брата з дружиною і маму чоловіка. Хоча, я прекрасно обійшлася б і без її присутності.
– Які ви молодці! Самі викупили квартиру. Ну і нехай, що далеко, зате вона ваша. Тепер і про онуків можна подумати – раділа за нас моя мама.
Свекруха ж все переживала на кого була оформлена квартира. Більше того, запитала, як ми її ділитимемо коли розлучатимемось.
Німа сцена. Тиша абсолютна. У чоловіка мого від здивування просто мову відняло. А моя мама аж вилку вронила з рук. А чоловік візьми і скажи, що квартира на мені, а він прийде до мами жити після розлучення.
Свекруха підскочила, в сльози. Тут же все про мене і мою родину вона і розповіла. Да стільки, що навіть мій чоловік з нею після того говорити не хоче.
От скажіть мені, невже не можна було просто порадіти. Ми ж гарно живемо, мирно. Потрібно ще до укладання шлюбу думати про розлучення? У щасливі сімейні союзи вже ніхто не вірить?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
