Внучка рідна, дочка мого сина, мені своє “фе” висловила, коли я свою квартиру на двоюрідну внучку переписала. Сама образилася, син з дружиною теж за неї образилися. Але коли мені допомога потрібна була не вона до мене першою прибігла а саме двоюрідна онука.
У мене був рідний брат, старший за мене на три роки. Він з самої юності по похилій котився. Батьки на заводі працювали, їм особливо ніколи було нашим вихованням займатися, ось брат і колобродив.
Сім’я у нас зразкова, але брат пішов у когось з роду і був на нас геть не схожим.
Дружину він собі знайшов в тій же компанії, дівчина мала ті ж звички що і він, тому після шлюбу їм і одне одного вистачало для свята щоденного. Коли дочка у них з’явилася, на якийсь час зовсім забули про старе життя, але скоро знову за своє взялись. Я в той час доучуватися в інституті і своєї сім’ї не мала.
Коли брат з дружиною веселилися, дівчинка часто залишалася у нас, бабуся з дідусем займалися онукою, намагаючись дати виховання. Але щось і тут пішло не так.
Я до того моменту вже сама стала мамою, з чоловіком жили в тому ж місті, мали сина. У нього з двоюрідною сестрою різниця була в п’ять років, вона постарше. Між собою вони не спілкувалися, ми взагалі не підтримували спілкування з тією сім’єю, тому що вони зовсім пустились берега.
Довго я про них нічого не чула, у нас вже син одружився, дитину вони мали, коли мені з опіки подзвонили, сказали, що у племінниці теж з’явилась дівчинка, маму ось прав позбавляти збираються. Полетіла я туди, все-таки рідня то моя. Справа повернулася так, що прав маму не позбавили, вона ніби й на роботу влаштувалася, кімнату якусь знімала, залишили дитину з нею.
Я стала по можливості допомагати, брата з дружиною тоді вже в живих не було, а племінниця ніби як намагалася за розум братися. Я до себе її дочку забирала, коли потрібно було, займалася з нею, дарувала одяг. Часто ми гуляли втрьох – я і дві внучки, рідна і двоюрідна. Мене Танюшка теж називала бабусею.
Син мого завзяття не підтримував, казав, що я собі тягар вигадала, а потім сльози буду лити, коли Таня піде у стопах матері і діда з бабою. Я ж вірила в краще.
Дівчатка вже в школі перестали спілкуватися між собою, непорозумінь не було, просто вони як з різних планет були. Леру батьки утримували повністю, а Таню інколи мама, коли на світ дивилась не хитаючись, або я у скрутні моменти. Дуже я до цієї дівчинки прив’язалася.
Зараз вже обидві дівчинки дорослі, Таня працює, Лера закінчує вуз. Я спілкуюся з обома, але у Лери все часу немає навіть подзвонити, а Таня до мене через день їздить, щоб допомогти приготувати, прибрати, в магазин сходити та й просто чаю випити разом.
Коли я взимку занедужала, син з невісткою одразу сказали, аби я викликала швидку і їхала в саціонар, бо їм за мною дивиттись часу немає.
– Там за тобою догляд буде, а вдома чого? Нам після роботи через все місто кататися тебе провідувати? Це довго, та й ми не молоді вже, що ми зробимо? – переконував мене син.
Але мені туди не хотілося. Вдома ж і стіни допомагають, а там зараз і так народу повна коробочка. Виручила Таня, вона майже жила у мене два тижні, все по дому робила, у всьому допомагала. Мені було незручно, що молода дівчина зі мною, старою, возиться, але вона і чути нічого не хотіла.
– Бабуню, та мені не важко. Погуляти я встигну, – переконувала вона мене.
Лера ж зі мною спілкувалася тільки по телефону, та й то не балувала своїми дзвінками. Сама я їй не дзвонила, не хотіла псувати настрій. Їй що не подзвониш – вона зайнята, та ще таким тоном, що неприємно стає. Син з невісткою теж приїжджали тільки раз.
Я давно помітила це, але ситуація з недугою зовсім все розставила по своїх місцях. Відразу стало ясно, хто і як до мене ставиться. Син в стаціонар відправляє, внучка Лера навіть не спитала ні разу, як я себе почуваю. Тільки Таня приїжджала і допомагала, хоча по суті-то я їй ніхто, сьома вода на киселі.
Подумала я, та й вирішила, що відпишу свою квартиру Тані. Сходила і оформила всі папери, тепер квартира після мене їй дістанеться. Нікому нічого не говорила і не збиралася, поки син не підняв розмову.
Лера-то у нас доросла, тепер хоче свою квартиру. У сина з невісткою таких грошей немає, ось він і запропонував, щоб я віддала свою двушку Лері, а вони мені в іпотеку візьмуть в області квартиру. Мені ж на роботу не їздити, яка різниця.
Я і сказала, що питання з квартирою вже вирішене, вона Тані дістається. Син спочатку не повірив, навіть приїхав разом з невісткою і Лерою. Розмова не вийшла. Вони переконували мене, що я не права, а Таня до мене тільки через квартиру і навідується. Говорили, що є рідна внучка, а я квартиру чужій людині на блюдечку піднесла. Багато говорили, але я вже все вирішила.
Син заявив, що раз я так все для себе вирішила, то нехай Таня мені тепер і допомагає. А вона і так допомагала мені, від сина тільки обіцянки, з Лерки ж і того не було. Не спілкуються вони зі мною місяць, так і не змінилося в моєму житті нічого, а Таня як їздила до мене, так і їздить, тут теж нічого не змінилося. Вона навпаки за мене переймається, просить ще подумати і зважити все, аби я не пошкодувала потім. Каже що не варта квартира хороших родинних відносин ажніяк. Просить зробити все по-совісті і чесно.
А я й зробила. Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.