Я завжди вважала себе найкращою мамою на всій планеті! Хоч офіційного шлюбу у мене ніколи не було, і я привела на світ сина, що називається «в гріху», але вирішила, що життя своє покладу заради синочка. Ми жили з одним чоловіком, просто йому, напевно, так зручно було: у мене з юності була своя квартира – багатий тато постарався, ось цей хлопець у мене і прижився. Заміж він мене не кликав, та й добре, в 90-х роках шлюб був не дуже в моді. Коли ж з’явився син, мені хлопець якось набрид, тому що син став для мене цілим світом. Я навіть не помітила, як мій співмешканець став погулювати, а потім я його відправила на всі чотири сторони, навіть грошей для сина не просила.
Потреби у нас з синочком не було: поки живий був мій тато, він нас повністю забезпечував. Моя мама говорила, що я погано виховую дитину – зовсім його заласкаю, треба бути суворішою. Пробувала – не виходило, адже якщо на його щічках з’являлася хоча б сльозинка, я тут же розтавала і виконувала всі його забаганки. Коли синочок вже ходив до школи, не стало мого татуся, довелося розраховувати тільки на себе, пішла працювати. Незважаючи на те, що «малюк» вже був підлітком, я намагалася швидше закінчити роботу, щоб мене відпустив начальник додому. На той час я освоїла комп’ютер і працювала з паперами: якщо все зроблю швидко за день, мені дозволяли раніше піти. Я відразу бігла через магазин за смачненьким для синочка.
Обов’язок сина перед Батьківщиною став для мене важким випробуванням. Мені довелося «дати на лапу» потрібній людині, щоб син служив недалеко від дому. Ясна річ, що кожні вихідні я мчала до нього з повними сумками смачненького, мене навіть сварили за це – мовляв, товариші по службі напевно дражнять мого хлопчика, за те, що він «мамин синочок». Найщасливіший день для мене був – це коли син повернувся з армії: я організувала такий бенкет для його друзів, що ого-го! Прийшли хлопці з дівчатами, і одну я примітила – красива дівчина, але у неї такий важкий, спопеляючий погляд! Аж голову в плечі хочеться втягнути! Ах, знала б я тоді, що вона стане дружиною мого сина! Та ще й якою дружиною!
Син справді втратив від неї голову: носився з квітами, витрачав половину зарплати на маленький флакончик дорогих парфумів, придумував якісь сюрпризи – типу піднятися на лебідці до її вікна. Я раділа його успіхам в особистому житті, але внутрішній голос мені підказував, що нічого доброго від цього союзу чекати не варто. Коли син вирішив одружитися, він сказав, що весілля буде за сценарієм нареченої, а йому треба багато заробити для того, щоб все здійснити. Ми з мамою пошкодували нашого нареченого і дали йому велику відкладену нами суму – все пішло на капризи невістки.
Молодих я пустила жити в свою квартиру, точніше – просто пішла до мами. Буквально через кілька днів почалося переобладнання моєї квартири, де вже мені не було місця: одна кімната – їх спальня, а інша – вітальня з широким столом посередині. Навіть диванчик там не розкладний, коротенький – НЕ заеочуєш.
Невістка стала кривитися, коли я приходжу – мені весь час хотілося пригорнутися до сина, а її дратували ці «телячі ніжності». Потім я почала помічати, що невістка ігнорує все – мої поради, мої розмови, вона навіть не не усміхнеться на мої жарти. Скривиться і відвернеться. Мене і маму перестали кликати на свята, тому що у них виключно молодіжна компанія.
Коли на світ з’явилася внучка, то ми з мамою взагалі стали до них не вхожі. У дитинки нібито, непереносимість котів, а ми зі своїми кофтами і котячою шерстю на них приносимо в дім проблему. Ну зрозуміло, що це вона таке придумала! Коли я образилася і посміла зробити Ані зауваження з цього приводу, вона образилася і влаштувала моєму синові “виставу на 2 дії” зі сльозами і тому подібне. Відтоді для неї ми з мамою стали вороги №1. А рік тому не стало моєї мами, і я залишилася зовсім одна, а мир з родиною сина так і не настав. Син потайки ходить до мене в гості і благає нікому про це не розповідати, а то підуть чутки і вони дійдуть до його дружини! Став зовсім худий і затюканий! Ну де я промахнулася в його вихованні, що я упустила в його вихованні ?! Чому так зі мною відбувається?!
Фото ілюстративне.
