У мене звичайна родина – я, чоловік і мій десятирічний син. Живемо звичайним життям і хоч почуття між нами з чоловіком вже не ті, що на початках, але я ніколи не думала про те, щоб завести когось на стороні.
А тут син приносить записку від друга, який дуже хоче зі мною зустрітися. Я почала хоч приблизно пригадувати, хто б то міг бути, адже я працюю жіночому колективі і не так багато у мене знайомих вільних молодих чоловіків. Та й ніхто на мене оком і не гляне, бо що я йду повільно на роботу в усій красі? Та де – біжу, бо вічно запізнююся, бо ж треба й сина розбудити і сніданок всім зробити, а ще щось к квартирі забути і два рази вернутися.
В мріях одразу виринув якийсь багатий чоловік, який відвезе мене на великій чорній машині… Але куди? На море без сина я не поїду, бо ж дитині треба теж оздоровитися, а я чула, що там олінклюзів, дитина б поїла і фруктів заморських, і риби червоної, і м’яса екзотичного.
А як мій син не сподобається тому панові? Хоч Ігорчик запевняє, що той чоловік казав, що він йому купить будь-яку іграшку, лиш би відніс записку мені. Значить, буде старатися.
Але що мені з багачем робити? Я ж не знаю, що він любить їсти і чи варто йому готувати? А піжаму свою махрову мені брати чи ні? Чи треба якісь вишукані сорочки? Але в сорочках у мене фігура не дуже, а я за день ніяк не стану моделлю. А як той багач в мені розчарується і куди я далі дінуся з дитиною? Чоловік мене назад точно не прийме і прийдеться їхати до мами в село, а в Ігорчика тут школа і гуртки, друзі. Та й робота у мене тут, тоді прийдеться винаймати квартиру, а це ж купа грошей, малий вже точно буде без свіжих фруктів, прийдеться на всьому економити… Особливо на собі і я вже точно не куплю собі ту сумочку, про яку я мрію вже який місяць…
І ось всі ці думки в моїй голові пролетіли і я зітхнула, бо прийняла рішення – нікуди я від свого чоловік не піду, так менше клопоту і вже хочу ту записку порвати, як чоловік надходить:
– То хто там тобі пише?
– Та я навіть і не знаю, – чесно кажу я.
– То зараз дізнаємося, – голос в чоловіка вже тремтить, коли він читає: «Дорога Оленко, я тебе дуже люблю і прийму з дитиною. Певен, що мої діти подружаться з твоїм Максимком. Приходь в неділю в парк, щоб наші діти змогли познайомитися і ми все вирішили остаточно».
І тут ми розреготалися з полегкістю, що чоловік, що я. Записка була точно не мені, але чоловік таки наполіг аби ми пішли в неділю на зустріч з тим паном. Чоловік дуже збентежився, що ми з ним балакаємо, а далі й сказав, що закоханий в Оленку, але вона переживає чи прийме його її син, а її його діти. Що вона вирішила за краще припинити стосунки і не бере від нього слухавку та не відписує.
– От я й вирішив записку передати, знайти самому спільну мову, розумієте? Діти так схожі один на одного…
Ми побажали йому успіхів і пішли по своїх справах. Мені здається, що я пройшла перевірку і таки вибрала свого рідного чоловіка перед якимось багачем, і так я йому й сказала, що й не думала йти на ніяке побачення.
– Бо досі мене любиш, – спитав чоловік.
– Так, – сказала я і опустила очі, так менше клопоту, хіба ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота